Розділ 41. Таємні натяки і вдала авантюра

Якщо страх і залишався в Наталі, то лише стосовно власних відчуттів. Сам павук давно залишився у далекому минулому останніх п’яти хвилин. І тепер її непокоїли тільки прохолодні пальці Поля на її щоках… Дотики були ніжними й викликали дивну, трохи тривожну пульсацію всередині Наталі.

— Сподіваюся, на мене не буде накладений штраф? — з м’якою усмішкою запитав Поль. — Віднесімо це до знаків уваги, виявлених під тиском обставин, — його пальці продовжували охолоджувати її розпашілі щоки. — Павук, що вас налякав, — це ж дуже вагома причина.

— Взагалі-то… я не боюся павуків, — Наталі м’яко вислизнула з його обіймів, поки той, прикриваючись обставинами, не встиг іще щось утнути. — Тобто… звичайних павуків.

І це була чистісінька правда. Вона багато разів бачила цих восьминогих створінь і ніколи вони не викликали в неї такої неконтрольованої паніки. Наталі навіть була трохи сердита на себе за цей раптовий переляк.

— Авжеж, — із легкою іронією підтримав Поль. — У тому павукові не було нічого звичайного. Це, без сумніву, представник якогось особливо страхітливого підвиду — одного його кровожерливого погляду достатньо щоб це зрозуміти. На вашому місці я теж закричав би.

Наталі мимоволі всміхнулася. Його іронія розряджала незручну ситуацію, зводячи все до незначущого інциденту.

— Продовжимо пошуки? — запропонував він.

Ідея звучала заманливо. Але Наталі згадала, що скоро мав прийти фотограф. Можливо, він уже десь чекає на неї.

— На жаль, я не зможу скласти вам компанію. Мені потрібно повернутися до будинку, дати кілька доручень новим слугам, — вигадала вона відмовку.

Але дарма Наталі сподівалася, що Поль залишиться в оранжереї.

— Мабуть, і я тимчасово відкладу пошуки, — він рушив до виходу разом із нею.

Наталі гарячково обмірковувала, як би позбутися його товариства, але так нічого й не вигадала. І вони разом зайшли до будинку.

Не встигли вони звернути в перший коридор, як їм назустріч вискочила нова покоївка Колетт. Вона енергійно котила перед собою візок. Відро з водою весело погойдувалося в такт її бадьорій ході, а зверху височіла ціла вежа з ганчірок, щіток, віників і ще кількох загадкових засобів для прибирання, про призначення яких Наталі могла тільки здогадуватися.

— Доброго ранку, пані! Доброго ранку, пане! — весело привіталася вона й одразу відзвітувала: — Уже закінчила з правим крилом першого поверху — тепер усе сяє!

Наталі була здивована і вражена. Коли вона тільки встигла?! Там же було роботи на кілька днів! Яка ж таки Колетт працьовита й старанна! Наталі не помилилася в ній.

— Вальмонту пощастило з тобою, — щиро похвалила вона.

— Радий, що моя чарівна дружина знайшла таку вправну працівницю, — Поль теж не поскупився на добре слово.

Колетт зніяковіло зарум’янилася від задоволення.

— Тепер візьмуся за вітальню. Щоправда, спершу дочекаюся, поки там закінчать із каміном.

Вона подалася далі коридором, а Поль із цікавістю хмикнув:

— З каміном? Виходить, пічник таки прибув.

Наталі відчула, як у грудях зароджується тривога. Знову все йде не зовсім за тим сценарієм, на який вона розраховувала. Їй хотілося владнати справи з месьє Бельфуа ще зранку, аби йому взагалі не довелося поратися з каміном. А тепер що? Чи зможе він хоч якось зійти за пічника? Чи одразу ж провалиться? Тоді Поль запідозрить його в шпигунстві — і доведеться вдавати ту саму сцену пристрасті з поцілунком, про який, судячи з його погляду, він анітрохи не забув.

— Гадаю, нам варто перевірити, як просуваються трубо-камінні успіхи, — запропонував Поль, явно насолоджуючись її збентеженням.

Наталі напружено всміхнулася й рушила за ним, прокручуючи в голові варіанти виходу з ситуації.

Вони увійшли до вітальні і… побачили зовсім не те, чого чекала Наталі.

У кріслі біля вікна, недбало закинувши ногу на ногу, сидів Еміль Бельфуа. Його лакований черевик ліниво похитувався, а в руках він тримав чашечку кави, явно насолоджуючись життям.

Тим часом двоє чоловіків у робочих фартухах активно поралися біля каміна: один копирсався в димарі, другий чистив решітку.

Побачивши господарів, Бельфуа підвівся, розправляючи розкішний оксамитовий жилет насиченого сливового кольору.

— Доброго ранку! — привітався він і з солідністю доповів: — Робота йде повним ходом. Мої помічники чудово справляються.

— Ваші помічники? — перепитав Поль, обводячи поглядом робітників.

— Авжеж, — підтвердив Еміль. — Випадок нескладний, тому я лише спостерігаю й даю цінні настанови. Усі ключові вузли вже перевірено. Так, Жане?

— Так, пане майстре, — озвався один із робітників, шанобливо глянувши на Бельфуа. — Заслінку й дефлектор вирівняли, тягу стабілізували. Робота майже завершена.

— Чудово, — похвалив той з виглядом справжнього метра інженерної справи.

Наталі ледве стримувала усмішку. Вона й уявити не могла, як спритно все влаштує месьє Бельфуа. Найняв двох майстрів, які погодилися не лише полагодити камін, а ще й удавати його помічників. Браво!

Поль не знайшов до чого причепитися й сів у крісло подивитися на завершення роботи. Наталі вирішила теж поки залишитися у вітальні.

— І що ж, месьє Бельфуа, ви завжди лише керуєте, чи бувають випадки, коли доводиться братися до справи особисто? — поцікавився Поль.

— Бувають, — кивнув той. — Приміром, нещодавно я отримав замовлення від однієї чарівної мадам. Вона вирішила влаштувати своєму чоловікові маленький сюрприз. Там без моєї особистої участі було не обійтися.

— Сюрприз? — здивувався Поль. — І в чому ж він полягав? У лагодженні каміна?

— Е-е… можна й так сказати, — Еміль ледь помітно всміхнувся й глянув на Наталі. — У тому сенсі, що він ще довгі роки викликатиме в її чоловіка приємні спогади.

Наталі прикусила губу. Його «мадам» — це вона. А «сюрприз» — таємна фотографія для Поля. Еміль хоче передати їй якийсь сигнал у завуальованій формі.