Розділ 38. Вечірній променад і тіні на світанку

Усі жіночі біди починаються з поцілунків. Це доводить історія Жозефіни й тисяч інших. Спочатку — легкий дотик губ, потім — "несподіване" захоплення, ще трохи пізніше — драма, сльози, зламані долі… Взяти хоча б бідолашну Колетт і того її листоношу.

Ні. Наталі категорично не хотіла йти їхнім шляхом. Тим паче — один поцілунок у них із Полем уже був. Другий міг обернутися справжньою катастрофою!

Звичайно, вона чудово розуміла, що його пропозиція — це не про справжній поцілунок. Лише інсценування, вистава, розрахована на шпигуна мадам Боше. Але навіть сама ідея удаваного поцілунку викликала в Наталі непереборне хвилювання.

Уява з легкістю намалювала цю картину. Вони стоять біля старого граба в парку, проміння вранішнього сонця пробивається крізь листя, а неподалік "випадково" проходить месьє Бельфуа. В потрібний момент Поль нахиляється… і його губи легенько торкаються її губ… Обережно… Дбайливо… Ніжно… Як тоді, в ратуші…

Сором’язливість, хвилююче передчуття і паніка разом охопили Наталі.

Невже не можна зробити все простіше? Адже вона знала, що месьє Бельфуа — ніякий не шпигун. Він — фотограф, який задля знімка-сюрпризу прикинувся майстром із пічних труб. Якби розповісти все Полю — жодної вистави не знадобилося б. Але тоді… сюрприз не вдасться.

Наталі підвела погляд на ван-Ельста, який продовжував багатозначно усміхатися, ніби подумки вже репетирував майбутню сцену.

Хитрість — єдиний вихід.

Вона зітхнула і серйозно промовила:

— Перш ніж влаштовувати перед месьє Бельфуа виставу з натяком на романтичний медовий місяць, — вона витримала паузу, — нам треба переконатися, що він справді шпигун. Інакше повториться історія, як із милим добрим ветеринаром месьє Альбаном, якого ви марно бентежили, розігруючи пристрасть.

Поль схрестив руки на грудях і розсміявся.

— Я старався. Хіба я поганий актор?

— Ви чудовий актор, месьє ван-Ельсте. Але, щоб не витрачати ваш акторський талант даремно, пропоную спершу подивитися, як месьє Бельфуа впорається з дорученою справою. Якщо виявиться, що він справді вміє лагодити каміни — значить, він той, ким себе називає, а не шпигун.

— Гаразд, — усміхнувся Поль, примружившись. — Не має значення влаштуємо ми виставу до чи після його невдалої спроби полагодити камін. Головне, що ви підтримали мою геніальну ідею з інсценованим поцілунком.

Підтримала? Так самовільно тлумачити її слова міг лише той, у кого серед друзів є досвідчений хитромудрий юрист. Але Наталі сперечатися не стала. У неї був свій план. Вона сподівалася, що фотограф з’явиться в маєтку значно раніше призначеного часу — недарма ж він їй підморгнув. Вони встигнуть провернути свою маленьку авантюру з фото, і він піде. Йому навіть не доведеться намагатися лагодити камін.

Коли Наталі й Поль вийшли з альтанки, над парком уже густішали м’які, майже казкові сутінки. Легенький вітерець шелестів листям, сад потопав у золотаво-бузковій імлі заходу.

Поль ішов поруч — неквапливо, з виглядом людини, якій цілком до вподоби те, що відбувається. Наталі почала розповідати йому про сьогоднішніх кандидатів, прийнятих на роботу. Він, здавалося, цілком щиро дивувався, як їй вдалося вже на другий день знайти стільки чудових працівників. І вона слухала його компліменти, навіть не погрожуючи штрафами. Невже звикає?

Морті плентався слідом, але, коли вони увійшли до будинку, залишився надворі, вмостившись на виступі над дверима, наче збирався охороняти володіння від непроханих гостей.

— До речі, ми ж так і не дограли вчорашню партію в лото, — нагадав Поль, крокуючи разом із Наталі до її кімнати.

— Давайте перенесемо гру на завтра, — запропонувала вона.

— На завтра? Боїтеся програти? — він посміхнувся.

От в тому-то й справа. Якщо Поль виграє — чекатиме від Наталі подарунку, а він ще не готовий.

— День був довгим і насиченим, — вона зробила вигляд, що дуже втомилася. — А завтра з самого ранку — нові клопоти. Хочу раніше лягти спати.

— На завтрашні клопоти я чекаю з нетерпінням, — двозначно посміхнувся Поль. — Ну що ж, тоді на добраніч, — не став наполягати на лото й пішов.

Коли Наталі зайшла до кімнати й зачинила за собою двері, відчула, що й справді втомилася. Ідея раніше лягти спати видалася напрочуд привабливою.

Вона почала готуватися до сну. Машинально перевдягалася, розчісувала волосся. Думки крутилися навколо подій дня, а погляд раз по раз повертався до картини над узголів’ям. І раптом один зі спогадів дивовижним чином поєднався з квіткою на картині й породив наступний здогад: а що, як ота загадкова Тінь-Серця росла в оранжереї? У навколишніх лісах, за словами Огюстена, її немає, але художник, що писав полотно, мав же десь побачити прообраз. А може, Тінь-Серця і досі росте в оранжереї?

Наталі сіла на ліжко й задумливо вдивлялася в картину. Напевно, квітка ця крихітна. Настільки, що помітити її серед занедбаних хащ оранжереї нелегко. Але якщо уважно придивитися… оглянути кожен куточок, кожен горщик, кожен кущик…

Вона лягла, накрилася легким покривалом, але думка продовжувала пульсувати в голові, мов крихітний вогник у темряві. Завтра з першими променями сонця Наталі має вирушити до оранжереї, щоб встигнути до появи фотографа перевірити свій здогад.

Вона загасила лампу. Кімната поринула в затишну темряву. За вікнами тихо шумів парк, подекуди стрекотіли пізні цвіркуни, а вдалині гукав нічний птах.

Завтрашній день буде особливим…

Коли Поль прокинувся, за вікном ще панувала глибока передсвітанкова темрява, але внутрішній годинник уже наполегливо підказував: вже час.

Він глянув на циферблат кишенькового годинника, що лежав на тумбі біля ліжка — п’ята. До появи месьє Бельфуа — «пічного майстра» — залишалося ще чотири години. Чотири довгих години до доволі… цікавої вистави.

Поль усміхнувся, лежачи в напівтемряві.

Поцілунок…

Він уже подумки програвав сцену: вони з Наталі «випадково» опиняться в парку, коли неподалік «випадково» проходитиме Бельфуа. Поль покладе руку їй на талію, обережно притягне до себе, а другою рукою лагідно торкнеться її обличчя. Щоки Наталі заллє рум’янець, вії тремтітимуть. Вона так чарівно впадає в паніку від найменшого натяку на флірт. Але він буде безжальний. Дасть їй лише кілька секунд, аби набрати повітря в груди — а потім ніжно, але наполегливо зробить те, що месьє Бельфуа має сприйняти як прояв пристрасті…