Розділ 37. Баланс діафрагми, труби та трохи театру

На порозі альтанки з’явився, на жаль, не черговий кандидат, а… Поль.

— Люба дружино, я шукаю тебе скрізь. Не завадив?

Наталі здригнулася й трохи занервувала. Наче її застали зненацька на місці злочину. Наче вона тут складає якісь таємні підступні плани проти “чоловіка”. І хоча таємні плани, по суті, справді були, але в них не було анітрохи підступності. І головне — не видати себе, щоб не зіпсувати сюрприз.

Поль стояв на вході в альтанку з абсолютно незворушним виглядом. Зате Морті підлив олії у вогонь. Доти він мирно чистив кіготь, а тепер різко підняв голову і виразно глянув на Наталі, ніби хотів сказати: "Зараз почнеться..."

У голові Наталі думки застрибали, як перелякані горобці. Швидко, панічно, безладно. Вона відчула, як щоки зрадницьки почервоніли.

— Е-е-е… — треба було терміново зробити якомога невинніший вигляд і сказати щось буденне, таке, що б не викликало підозри і водночас не натякнуло, про що тут йшла мова. — Любий, дозволь представити — Еміль Бельфуа… — кивнула вона у бік фотографа. — Він тут… з приводу… е-е-е… пічних труб, — раптом вирвалося у Наталі перше, що спало на думку.

Пічних труб?! Чому саме пічних труб? З усіх можливих варіантів — садівник, аптекар, секретар — вона вибрала пічні труби?!

Вочевидь, підсвідомо Наталі шукала щось максимально далеке від фотографії.

Месьє Бельфуа округлив очі. В них можна було прочитати тиху паніку. Здається, він теж не розумів: чому саме пічні труби? Але дивовижно швидко зорієнтувався і натхненно підхопив версію Наталі.

— Безумовно, — урочисто підтвердив Бельфуа. — Пічні труби — моя пристрасть ще з юності. Вертикальні, горизонтальні, діагональні… Я буквально виріс на димарях. Можна сказати, вдихав їхню атмосферу.

Лорд Мортімер схилив голову набік і подивився на нього так, наче вперше бачить.

— Отже, ви — сажотрус? — тепер уже очі округлилися у Поля. Він із легким подивом оглянув месьє Бельфуа від лакованих черевиків, через бездоганно випрасувані штани — до яскравого жилета й вишитої сріблом шийної хустки.

Наталі буквально чула, як у ван-Ельста руйнуються всі його попередні уявлення про сажотрусів.

— Скоріше — майстер камінної справи, — уточнив фотограф, дедалі більше входячи у роль.

Морті з цікавістю переводив погляд з одного на іншого — видно було, що йому цікаво, чим усе скінчиться. Наталі ж здавалося, що це знайомство вже час закінчувати, доки вистава остаточно не вийшла з-під контролю.

— Я якраз пояснювала месьє Бельфуа, що наразі нам не потрібен майстер з… пічних питань. І він уже збирався йти, — спробувала вона м’яко підвести риску.

Та не так сталося як гадалося.

— Чому ж не потрібен? — заперечив Поль. — Я щойно розмовляв із Огюстеном — камін у вітальні треба якнайшвидше привести до ладу і запустити. По вечорах ще досить прохолодно, — він кинув зацікавлений погляд на месьє Бельфуа. — Тут стара конструкція. Якщо не помиляюся, у таких моделей часто проблеми з перехресно-ступінчастою поворотною заслінкою і зворотною тягою?

Наталі відчула, як фотограф почав глибше дихати носом. Здається, з останньої фрази він не зрозумів ані слова. Але відступати не збирався.

— Е-е-е… у подібних випадках, — повільно почав він, — найважливіше… це баланс діафрагми та оптимальна… експозиція. Щоб… тепло рівномірно розподілялося у просторі.

На обличчі Поля з’явився вираз легкої задумливості. Схоже, тепер уже він нічого не зрозумів, але, певно, химерні вислови остаточно переконали його в професійній майстерності “сажотруса”. Звідки ж йому знати, що то, імовірно, були терміни з арсеналу фотографів.

— Діафрагми… — протягнув він з повагою. — Цікаво. Що ж, чудово, тоді чекаємо вас завтра о дев’ятій ранку — перевірити справність каміна і почистити димар.

— Дякую за довіру, — з ентузіазмом і зітханням полегшення вклонився месьє Бельфуа, кинув на Наталі короткий змовницький погляд і майже непомітно підморгнув.

Вона стояла, подумки гадаючи, як він завтра збирається чистити камін. Навряд чи йому вистачить однієї ночі, щоб опанувати це ремесло. Втім, у всій цій історії був і приємний момент: тепер офіційно з’явився привід для візиту месьє Бельфуа. А отже — і шанс здійснити задуману ними маленьку авантюру.

Щойно фотограф, старанно зберігаючи гідність знавця пічних труб, вийшов з альтанки, Поль підійшов до Наталі з підозріло задоволеною усмішкою.

— От ми його і вирахували!

— Кого? — спитала вона, хоча вже здогадувалася, куди він хилить.

— Шпигуна мадам Боше, — відповів Поль так, ніби це було цілком очевидно. — Я ані на мить не повірив, що він сажотрус. Хоча, слід визнати, кілька професійних слів він таки знає.

Морті закотив очі. Наталі теж залюбки зробила б так само, якби не їй тепер розгрібати кашу, яку сама ж і заварила.

— Шпигуна? — обережно перепитала вона.

— А кому ж іще потрібно вдавати з себе того, ким він не є? — з виглядом досвідченого слідчого мовив Поль.

Наталі була злегка розгублена. Знав би він, заради кого й навіщо месьє Бельфуа видає себе не за того, ким він є насправді...

— Думаєте, якщо він вдягається як франт, то не може бути сажотрусом? — спробувала вона заронити у Поля сумнів раціональним аргументом.

— Ви бачили його руки? Вони ніколи не знали сажі, — стояв на своєму він.

— А може, він просто працює в рукавичках.

— Ні, він просто працює на мадам Боше, — посміхнувся Поль.

— Але якщо ви впевнені, що він шпигун, то чому не вигнали, а запросили прийти завтра?

— А ось тут, — Поль примружився, і в його голосі зазвучала інтрига, — ми переграємо мадам Боше її ж картами.

— Як?

— Шпигун має побачити і передати своїй господині таке, що розвіє її сумніви щодо справжності нашого шлюбу і наших почуттів.

— Але… що ви маєте на увазі? — пробурмотіла Наталі, відчуваючи, що остаточно втрачає контроль над ситуацією.

Крізь напівопущені повіки Поль подивився на її губи й усміхнувся.