Розділ 26. Протяг і партія з несподіваним фіналом

Поль опустив руку в мішечок із жеребками, щоб витягнути черговий. Якщо випаде потрібне число — він стане переможцем. Інше число принесе перемогу Наталі.

Він і сам не знав, чого хоче більше.

Вона не сказала, яка може бути нагорода, якщо переможе він. А в неї ж є стільки такого, про що Поль давно мріє. Але чи здогадується його чарівна «дружина», які жіночі подарунки здатні потішити чоловіка? На жаль — ні, навіть приблизно.

Сьогодні вона була так зворушливо збентежена під його поглядом. Коли він увійшов до кімнати — майже паніка. Це раптове бажання натягнути ковдру до підборіддя… цей рум’янець, що безжально її виказував.

І так, він помітив, як тремтіли її пальці, коли вона одягалася, а він стояв, чемно розвернутий в інший бік. Він хоч і не дивився — проте чув кожен рух.

Поля не полишала думка, що якби їхній шлюб був справжнім, цієї ночі він неодмінно прийшов би до неї, щоб запропонувати значно цікавішу гру, ніж лото. Але ж він підписав угоду, яка забороняє навіть «надто пильні погляди». Якби його мила «дружина» мала юридичну владу над його думками — заборонила б і їх. Та у власних фантазіях, які сьогодні розгулялися не на жарт, він дозволяв собі таке, від чого Наталі почервоніла б до кінчиків вух…

Але Поль стримав себе. Не хотів ще більше бентежити Наталі, яка й без того смертельно боялася будь-яких знаків чоловічої уваги. Він обов’язково дізнається, чому. Але потім. Спершу хай перестане боятися навіть думки про його нічні візити. Хай для неї ці кілька годин стануть легкою забавою. Слуги, які незабаром заповнять будинок, повинні бачити, як подружжя обмінюється двозначними усмішками та особливими поглядами, щойно мова заходить про їхнє спільне нічне дозвілля. Для цього він і вигадав додати до гри в лото нове правило — приз для переможця. Адже, справді, азарт розпалює емоції.

Він хотів, щоб його перший приз у їхній першій грі був для неї особливим. Та Поль уже встиг помітити — Наталі не меркантильна. Що можна запропонувати юній мадемуазелі, яка не кидається на все блискуче, не марить шовками та перстнями? Прикраси? Надто нудно.

Проте він досягнув бажаного — блиску в її очах. Їй було настільки приємно, що вона аж розгубилася. Він і сам не міг би пояснити собі, чому запропонував саме такий приз — парфуми, названі на її честь. Раніше йому й на думку не спадало дати аромату жіноче ім’я. Хоча серед парфумерів це модно — називати аромати іменами гарних жінок. Історія знає чимало прикладів: «Шанталь у сутінках», «Інеса номер шість», «Мадам Дюбуа».

Поля оточувало безліч красунь, але хіба їхня краса була тотожною його ароматам? Максимум — рекламним афішам. Інша справа — Наталі… Вона сама — аромат. Під час шлюбної церемонії, коли він торкнувся її губ у ледь відчутному поцілунку, встиг відчути її ледь вловимий запах, який не встиг розшифрувати. Уже тоді він пообіцяв собі, що колись у них буде ще один поцілунок. Справжній…

Полю знову довелося стримати фантазії. Він мимоволі всміхнувся. Сьогодні його настрій був підозріло мрійливий, наче в якогось юнака. Так недовго й повірити в легенду про живу сутність Вальмонта, що впливає на його мешканців. Можливо, саме нею пояснюється й те, що Поль дозволив собі зайву відвертість з Наталі, коли посвятив її у плани створення нової колекції. Раніше він ніколи і нікому не розповідав, як творить. Цей світ для всіх — табу. І хай так буде й надалі.

Поль нарешті зібрався витягнути руку з мішечка, пальці ковзнули між дерев’яними жеребками — як раптом з боку вікна пролунав хлопок. Різкий і доволі гучний для такої пізньої, спокійної ночі.

Наталі мимоволі здригнулася.

Вікно відчинилося, стулка легенько вдарилася об раму.

— Нічого страшного, протяг, — тихо сказав Поль, підводячись з крісла. — Мабуть, погано зачинили.

Він підійшов до вікна. Тюлева фіранка метнулася йому назустріч. Він лагідно притиснув її долонею, притримав стулку та зачинив вікно. Перевірив — тепер вже все надійно.

Мимохідь Поль відзначив, у якому ідеальному стані рама. В цій кімнаті взагалі все було як треба. Він помітив це ще коли увійшов. Чиста підлога, комод аж блищить, ані пилинки на полицях.

Поль пригадав, як Огюстен казав, що всі ці роки дбав лише про кілька кімнат — винятково в одному крилі, яке йому вдавалося підтримувати в належному стані. Тут і водогін працює, і навіть повітря інше — прохолодне, але не сире, як у решті маєтку.

І якщо вже бути практичним… можливо, варто переглянути свої плани. Кабінет — нехай буде там, на третьому поверсі. А спальню краще вибрати тут. Ближче до справних труб, чистих стін — і… до своєї, хай і фіктивної, але дружини. Він подумки похвалив себе за розсудливість і знову повернувся до гри.

Цього разу Поль не поспішав тягнути жеребок, а затримав погляд на Наталі.

— Бажаєте випробувати удачу замість мене? — простягнув він їй мішечок з лукавою усмішкою.

Вона примружилася.

— Боїтеся витягнути свій програш?

— Ні, — усміхнувся Поль. — Просто хочу дати вам шанс відчути, як це — бути відповідальною за долю партії. Та й ви ж запевняли, що фортуна вас любить.

— Любить, — підтвердила Наталі й з удаваною зосередженістю опустила руку в мішечок.

Але в цю мить знову пролунав хлопок. Не такий гучний, як минулого разу — наче протяг відкрив вікно, тільки вже не в цій, а в сусідній кімнаті. І одразу ж — переляканий жіночий скрик. Розпізнати голос було легко.

— Віола! — вигукнула Наталі й миттєво підхопилася.

Поль також встав. Він швидко уявив, що сталося: протяг, вікно розчинилося з шумом, прокинулася Віола, яку налякав різкий звук. Нічого страшного. Але перевірити варто. Вони з Наталі перезирнулися — і вже без слів рушили до дверей.

Ігровий столик залишився як є: відкритий мішечок, картки, полум’я свічки, що затріпотіло від протягу. А на підлозі, ніким не піднятий, лежав жеребок — той самий, який Наталі так і не встигла витягнути…