Розділ 13. Вірші, почуття та втеча

Наталі знову подивилася у вікно карети, але перед її очима були не поля й не переліски.

Вона думала про Жозефіну.

Жозефіна Дюваль…

Це була незвичайна жінка — дотепна, чарівна, сліпуче вродлива. Її особлива, незвична врода приковувала погляди. Поети присвячували їй вірші. На балах вона сяяла, змушуючи кавалерів втрачати розум. Усмішка, легка іронія, змах віялом, граційний поворот голови — і весь зал належав їй.

Але за цим сяйвом ховалася біда.

Рід Дюваль у ті часи балансував над прірвою. Прадід Наталі, батько Жозефіни, уклав невдалу угоду й втратив майже все майно. Врода старшої доньки стала останньою надією на порятунок. І коли на горизонті з’явився Валентен д’Орваль — багатий, впливовий, родовитий, син одного з міністрів при королівському дворі — батьки Жозефіни ледь не танцювали від щастя.

Валентен…

Він був, наче карбована монета — бездоганний на вигляд, холодний на дотик. Жозефіна описала в щоденнику свій перший танець з ним. Валентен владно тримав її за талію, підкоряв її рухи, і хоча говорив витончені компліменти про її надзвичайну вроду, здавався їй крижаним і бездушним. Інші мадемуазель на тому балі заздрісно поглядали на неї, а вона лише мріяла, щоб танець якнайшвидше скінчився.

Згодом Валентен виявив наполегливість. Поставив собі за мету завоювати Жозефіну. Ще тоді, під час першого танцю, він сказав, що колекціонує все найкраще, тому і перша красуня столиці має стати його. Така прямолінійна цинічність лякала Жозефіну. Але вона знала, які надії покладають на неї рідні, якою буде ціна відмови. Тож відчайдушно шукала в ньому душу, або ж бодай іскру тепла. Але не знаходила…

Так, маєш красу і багатства запас,
Та серце твоє — кам'яна порожнеча.
Я мала б належати, бути при вас…
Та це не життя, а від долі лиш втеча.

Жозефіні було важко впоратися зі своїм серцем ще й тому, що воно на той час уже належало іншому — тому, кого вона не мала права кохати — Анрі Луазьє.

Анрі…

Молодий лікар із сумнівною репутацією. Надто зухвалий і самовпевнений для свого віку. Його вважали бунтарем. Він застосовував у лікуванні суперечливі методи й небезпечні ліки. Пліткували навіть, що справа може доходити до чаклунства. Жозефіна познайомилася з ним, коли її молодша сестра Шанталь тяжко захворіла. Шанталь — бабуся Наталі — в юності мала слабке здоров’я. Її мучили сильні мігрені, а на дорогих лікарів у родини Дюваль грошей не було. Анрі Луазьє взявся допомогти безоплатно.

Він часто навідував хвору, подовгу сидів біля її ліжка. Жозефіну зворушила його наполегливість у бажанні позбавити сестру страждань, його відданість пацієнтці. А ще він її інтригував. Від нього віяло таємницею, чимось загадковим. Він був багатократно цікавіший і глибший за тих салонних чоловіків, з якими Жозефіні доводилося спілкуватися на балах і прийомах.

У своїх віршах вона писала, що, здається, закохалася в нього з першої зустрічі. Спершу її полонив погляд його темних красивих очей — прямий, упертий, пронизливий, погляд людини, яка не визнає жодних авторитетів. Він пробирав її до мурах. А коли вона пізнала Анрі краще, її почуття стали ще сильнішими. У ньому поєднувалися дивовижна пристрасність, любов до життя і, як їй здавалося, надійність…

Нас розділяє пристойності мур,
Світ фальші, масок і правил порожніх.
Та ти зневажаєш цей марний ажур,
В тобі — буревій, і вогонь, і неспокій.

Жозефіна ретельно приховувала свої почуття від усіх, і насамперед — від Анрі. Вона не була певна, чи відчуває він те саме. Та навіть якщо й так — вона чудово розуміла, що їм не судилося бути разом. Та одного разу між ними відбулася відверта розмова, і Анрі зізнався, що закоханий. Того дня й стався їхній перший поцілунок, який поселив у її серці надію, що все можливо…

Вони почали таємно зустрічатися — це були короткі, але безмежно солодкі моменти. Та згодом батько про все здогадався. Він лютував — страшенно злився на дочку, але ще більше — на Анрі, навіть попри те, що той уже врятував Шанталь.

У них відбулася важка розмова. Жозефіна не знала, що саме сказав батько її коханому, але той вирішив негайно поїхати зі столиці. І якраз з’явилася слушна нагода — вигідна пропозиція стати сімейним лікарем у тодішнього власника маєтку Вальмонт.

А що Жозефіна? Як вона мала пережити від’їзд Анрі? Рядки її щоденника були сповнені гіркого відчаю та муки. Тим часом повним ходом ішли приготування до весілля з Валентеном д’Орвалем. Він виписував щедрі чеки на вбрання для всієї родини і погашав їхні борги. Аж раптом за кілька днів до весілля Жозефіна зникла.

У родині завжди вважали, що вона навмисно зірвала шлюб із Валентеном і втекла до Анрі. Та виявляється — ні. Зі щоденника Жозефіни випливало, що вона поїхала у Вальмонт лише для того, щоб попрощатися з коханим, побачити його востаннє перед весіллям, а потім забути назавжди. Вона збиралася повернутися і стати дружиною д’Орваля.

Але не повернулася...

Чому?

Наталі не знала відповіді. Натомість знала, що сталося далі. Весілля було зірване. Рід Дюваль остаточно збанкрутував. Подейкували, що Валентен, смертельно ображений, доклав до цього руку — остаточно розорив родину екс-нареченої.

Тепер він був одним із наймогутніших банкірів столиці. Його ім’я вимовляли з повагою і побоюванням. А Жозефіна… про неї забули. Навіть у родині Дюваль не любили про неї згадувати.

Але не Наталі. Відтоді як вона прочитала щоденник Жозефіни, її охопило і не полишало бажання розібратися в тому, що сталося, знайти сліди втікачки, дізнатися, як склалася її доля, відродити їй добре ім’я. Адже якщо хтось і винен у тому, що трапилося сорок років тому, то це не вона, а двоє чоловіків: Валентен і Анрі, кожен із яких відіграв свою фатальну роль…

_______________________________________

Сьогодні ШІ зобразив для нас красуню Жозефіну на балі і холодного банкіра Валентена, що спостерігає за нею з-за спини.