Розділ 8. Повернення боргу і аромат маніпуляцій

Поль любив, коли ввечері випадало трохи вільного часу, щоб насолодитися чашкою чаю на терасі й погортати газети. Але сьогодні він з приреченим виглядом вивчав не сторінки щотижневика, а доповнення шлюбного контракту.

Ліхтарі малювали м’які золотисті кола на столі, легкий вітерець колихав листя лимонних дерев у діжках, у повітрі витали тонкі аромати, але Поль не міг займатися улюбленою справою — аналізом компонентів цих ароматів, — бо мусив аналізувати текст, відчуваючи дедалі сильніше роздратування.

Штрафи за все! За дотики, за флірт, за двозначні компліменти, за непристойні погляди! Що спонукало мадемуазель Дюваль внести такі пункти до контракту? Чомусь Поль був упевнений, що справа не в тому, щоб витягти з нього ще кілька сотень естронів — їй і так перейде чимала сума за договором. Наталі не здалась Полю меркантильною. Тоді що? Їй справді настільки неприємна чоловіча увага? Полю було відомо, що юні мадемуазель, які не мають досвіду в амурних справах і виросли на строгих настановах, іноді лякаються найменшого флірту. Але не до такої ж міри?!

Однак принаймні один поцілунок їй усе ж доведеться пережити. Адже шлюбна церемонія в ратуші передбачає, що наречений поцілує наречену. Полю згадались її ніжно-рожеві пухкі губки, і уява змалювала цей момент… Але марення довелося негайно відігнати. Страшно навіть уявити, як вона відреагує на поцілунок, якщо вже настільки категорично налаштована проти значно невинніших форм взаємодії між чоловіком і жінкою. Звісно, Поль міг би підкинути трохи грошей церемоніймейстеру, щоб той «забув» про цю частину шлюбної церемонії… Але ні! Чому це Поль має перейматися, як уникнути поцілунку з власною дружиною?! Навіть якщо шлюб фіктивний, мадемуазель Дюваль зобов’язана добросовісно зображати наречену перед громадськістю. Поцілунку бути! Уява знову повернулася до її ніжних губ, але розгулятися їй не дали — Поль почув звук екіпажу, що під’їжджає до маєтку. Хто б це міг бути?

Як виявилося за кілька хвилин, непроханим вечірнім гостем виявився Сигізмунд ван-Ельст — двоюрідний дядько по батьковій лінії. Не можна сказати, що вони були близькі, але їх єднала пристрасть до парфумерії. З тією лише різницею, що Поль створював парфуми, а Сигізмунд їх колекціонував.

— Я прийшов, щоб повернути борг, — урочисто промовив дядечко, опускаючись у крісло навпроти.

— Борг? — Поль підняв брову. Він не пам’ятав, щоб щось позичав Сигізмунду.

— Я про той аукціон. Про той фатальний вечір, коли я запізнився на початок і проґавив бажаний лот.

Тепер Поль зрозумів, про що йдеться. Це було понад рік тому. Сигізмунд брав участь у закритому аукціоні, де виставлявся вкрай рідкісний старовинний флакон парфумів, який нібито належав скандально відомій маркізі Флорентін. Сигізмунд був упевнений, що переможе, був готовий витратити цілий статок на цей унікальний експонат для своєї колекції, але переплутав час початку аукціону і запізнився. Поль, який був серед запрошених, в останній момент викупив лот. До речі, за цілком прийнятну суму. А згодом віддав його дядькові.

— Ти вчинив як справжній благородний лицар, — не пошкодував слів похвали Сигізмунд. — Я знав, що колись зможу відплатити тобі тим самим. І ось цей момент настав.

— Ти придбав для мене рідкісний екземпляр парфумів? — трохи здивувався Поль.

— Краще! — запевнив дядечко. — Йдеться не про парфуми. Це, так би мовити, послуга за послугу. Ти мене виручив — тепер я допоможу тобі. Я чув… у тебе виникли певні труднощі. Термінові. Вальмонт вислизає з рук.

Поль насупився. Звідки Сигізмунд про це знає? У своєму юристові він був упевнений, отже, язика не втримав за зубами юрист мадам Боше?

— Я знаю вихід, мій дорогий небоже, — дядечко нахилився вперед. — Фіктивна дружина.

Нічого нового.

— У мене є кандидатура, — продовжив він, добродушно усміхаючись. — Молода особа, без претензій, без примх. Скромна, мила, вихована. Не надто розумна — і це, повір, плюс. Не ставитиме зайвих запитань. Ідеальний варіант для фіктивного шлюбу, коли залишилося лише три дні.

— Не надто розумна? — перепитав Поль.

— У хорошому сенсі! — поспішив запевнити Сигізмунд. — Вона не стане сперечатися. Вона згодна на всі умови. І я, звісно, беру на себе всі витрати, формальності, оформлення… тобі лишається тільки сказати «так».

— Звучить надто добре, щоб бути правдою. І хто ж ця Попелюшка? — Поль скептично всміхнувся. Він уже на власному гіркому досвіді знав, що навіть у наймилішої на вигляд дівчини, коли мова заходить про шлюбний контракт, раптом виникають тисячі умов.

— Мадемуазель Клара Делон. Дівчина з хорошої, хоч і скромної, родини. Вихована в дусі старої школи. Вдячна за будь-який прояв доброти.

— Вона добре усвідомлює, що союз буде чисто формальним?

— Звісно. Ніяких ілюзій, жодних вимог.

Поль глянув на примірник договору з примітками нареченої та її тітоньки, що лежав на столі. Потім знову на Сигізмунда. Невже дядечко й справді знайшов ту саму кандидатуру, на яку Поль розраховував з самого початку — готову без жодних додаткових умов зіграти свою роль за відповідну винагороду?

— Вона знає, наскільки терміново все має бути оформлено?

— Авжеж. Клара готова зустрітися хоч сьогодні.

Поль підніс чашку до губ і задумливо глянув на терасу.

— Гаразд. Чому б не познайомитися.

Зрештою, гірше вже не буде.

— Прекрасно! — Сигізмунд підвівся і поправив сюртук. — Тоді дозволь представити її негайно. Клара вже тут. Чекає в екіпажі біля парадного входу. Я наказав візнику не від’їжджати. А раптом ти виявишся розсудливим — і ось, ти таким і виявився.

Поль на мить заплющив очі.

— Ти навіть не залишив мені шансу на драматичну паузу.

— Не люблю зволікати з дивами, — усміхнувся Сигізмунд. — Тераса ідеально підходить для знайомства. І вечір також.

Він зник так само раптово, як і з’явився, залишивши по собі тонкий шлейф одеколону, легкий натяк на маніпуляцію та відчуття, що насувається щось підозріло непередбачуване.