Розділ 6. Психологічно насичені незручності та цейтнот

Ранок видався напрочуд сонячним. У кабінеті Поля пахло свіжозмеленою кавою і... бергамотом. Він сам вибрав цей новомодний фрукт для ароматизації паперу, який використовується для ділової кореспонденції. Аромат бергамота асоціювався у Поля виключно із чимось позитивним. І настрій був відповідний.

Поки не увійшов Антуан.

Повірений виглядав не так бездоганно, як завжди. Злегка невпевнена хода, пальці нервово крутять папку і вираз обличчя в дусі: "я старався, але це сильніше за мене". Він повинен був рано вранці побувати у мадемуазель Дюваль, щоб отримати її підпис на договорі, який вони з Полем узгодили вчора ввечері.

— Розповідай, — Поль відкинувся в кріслі, схрестивши ноги. — Що сказала наша шановна мадемуазель Дюваль? Ознайомилася? Підписала? Дякувала за щедрість?

Напевно вона мала відчути вдячність, коли побачила суму контракту. Ці кошти забезпечать їй довгі роки заможного життя.

Антуан помовчав.

— Не зовсім.

— Підписала без вдячності?

— Не підписала взагалі.

— Отакої, — протягнув Поль, уже передчуваючи каверзу. — Цікаво. І що, дозволь дізнатися, їй не підійшло? Розмір шрифту? Колір паперу? Відтінок воску на печатці?

— Справа... трохи в іншому. До договору були внесені зміни. Істотні. Вони не становлять юридичних проблем, але... е-е-е... можуть створити певні побутові або, якщо так можна сказати, психологічно насичені незручності.

Поль примружився:

— Продовжуй. Мій ранок все одно був надто спокійним.

Антуан витягнув з папки екземпляр документа з численними закладками та приписками.

— Мадемуазель Дюваль погодилася з основними двома вимогами договору, — почав він з добрих новин, — а саме: у призначений день бути присутньою на шлюбній церемонії в ратуші і відразу ж після закінчення вирушити з тобою до Вальмонта, де згідно із заповітом твоєї тітоньки ви повинні провести медовий місяць.

— Чудово, — кивнув Поль, здогадуючись, що на цьому добрі новини скінчилися.

— А тепер щодо нюансів, — продовжив Антуан. — По-перше, мадемуазель Дюваль наполягає на включенні до договору пункту про суворе дотримання фіктивного характеру угоди. За найменшого порушення — дотик, спроба флірту, натяки, недвозначні погляди за вечерею — штраф у розмірі п'ятдесят естронів за кожен випадок.

— П'ятдесят? За погляд? — перепитав Поль. — Я тепер не маю на неї дивитися взагалі?

— Бажано. Або навчитися дивитися вбік з юридично нейтральним виразом обличчя, — незворушно порадив Антуан.

— Чудово. Репетируватиму перед дзеркалом. Що ще?

— Тітонька Віола вимагає дозволу супроводжувати племінницю до Вальмонта. Разом з нею повинні їхати її особисті речі, включаючи крісло-гойдалку, колекцію настінних вишивок, і… — Антуан трохи запнувся, — курка на ім'я Лотта.

Поль повільно поставив чашку.

— Мені не почулося, ти сказав "курка"?

— Саме так. Біла курка. З характером…

Це квохтливе чудовисько, яке має звичку несподівано вистрибувати з-за рогу?

— І так, це також прописано в документі, — додав Антуан. — У додатку описано умови перевезення. Вона, цитую, "не переносить кліток, тому має їхати у плетеному кошику з вишитою підстилкою".

— Зрозуміло, — кивнув Поль, відчуваючи як його брови мимоволі наїхали на чоло. — Залишається подякувати, що вона не віддала перевагу дорожній скрині Louis du Bois з останньої колекції.

— Також… — продовжував Антуан, намагаючись не втрачати незворушності, — мадемуазель Дюваль вказала, що у Вальмонті їй має бути надана окрема кімната, якнайдалі від твоєї. А суміжна кімната має бути відведена тітоньці Віолі. У тітоньки, до речі, свої вимоги до апартаментів. У кімнаті має бути вікно з видом на схід, щоб можна було спостерігати світанки. Вид на стайню не розглядається.

— Я мушу перенести стайню? — поставив Поль риторичне запитання. — Що ще?

— Птах… тобто ворон. Морті. Але це для своїх. Повне ім'я — лорд Мортімер. Він поїде також. Ворон, за словами мадемуазель Дюваль, не спить ночами і схильний до філософських роздумів, які можуть супроводжуватися гучними звуками. Тож персонал маєтку має бути заздалегідь попереджений.

Поль на мить заплющив очі.

— І все це заради того, щоб побути фіктивним чоловіком кілька тижнів?

— Мабуть, мадемуазель Дюваль вважає, що фікція теж потребує меж. І охорони.

— Антуане, скажи чесно. Ти колись за свою практику складав подібні шлюбні контракти?

— Ні, — відповів той з легким співчуттям, приправленим професійною гордістю. — Я підозрюю, що це перший в історії юриспруденції договір, у якому фігурують окремі пункти про "штрафи за погляди" та "персональний режим для курки".

Поль підвівся, пройшовся кабінетом і зупинився біля вікна, схрестивши руки на грудях.

— Мадемуазель Дюваль вважає, що я погоджуся на все це?

— Думаю, так. Адже ти сам дав їй зрозуміти, що дуже обмежений у часі.

Виходить, маленька мила Наталі на додачу до інших своїх видатних якостей ще й шантажистка. Але у Поля справді практично не лишилося часу шукати нову підходящу кандидатуру. Та й де гарантії, що інша дівчина та її родичі не висунуть ще більш неприйнятні умови?

— Добре, — змирився він. — Залиш папери. Я подумаю.

Перш ніж вийти, Антуан глянув на кишеньковий годинник і з філософською глибиною зазначив:

— Три дні, чотирнадцять годин і тридцять дві хвилини.