13. Андрій. На роздоріжжі 

Сьогодні мав бути дуже важливий день... Саме сьогодні Віта відправлятиме заявку. Ми вже все підготували, все має бути добре... Я вже переглянув все в останній раз, все було добре. Це була дуже хороша робота, і завдяки моїй коректурі, вона стала ще кращою. В якийсь момент я думав про те, щоб не виправити все... Віта б не помітила, якби я щось пропустив, та якби програла, то, певно, засмутилась би... Це була її мрія, а я допоміг зробити з мрії мету. 

Тепер я маю допомогти їй і підтримати до самого кінця. Буде боляче відпускати її, але, певно, я маю це зробити. Наші почуття витримають розлуку... Та й тепер є інтернет, все буде добре...

Коли телефон задзвонив, і я побачив її фото на екрані, я усміхнувся і відповів на виклик:

— Алло?

— Привіт, ти вже виїхав? 

— В сенсі? — не зрозумів я.

— Ну я ж просила тебе перевірити все ще раз...

— Я все перевірив і відправив тобі, тепер справа за тобою, — сказав я якомога спокійнішим тоном. 

— Андрію, будь ласка, — тихо сказала вона. — Будь ласка, приїдь до нас мене в кафе... Я буду чекати на тебе. 

— Не треба їхати, — я через силу усміхнувся. — Добре, давай я сам за тобою заїду. І цього разу поїдемо в інше місце. 

— В інше?...

— Так, будь готова за півгодини, — сказав я і відбив виклик. 

***

— Андрію, — коли ми вже повністю заповнили форму, Віта чомусь зупинилась і подивилась на мене.

— Ну що? — я усміхнувся. 

— Я... Може, мені не варто відправляти її? — вона продовжувала дивитись мені в очі.

— Не видумуй, — я взяв Віту за руку, а потім поцілував її долоню. — Авжеж, треба. 

— Але, якщо я виграю, то... Ти дійсно хочеш, щоб я...

Я торкнувся пальцем вільної руки її губ, не відводячи погляду від її очей. 

— Якщо ти виграєш, то здійсниться твоя мрія, — сказав я. — Я дуже хочу цього, правда...

Я не обманював її, але і всієї правди не казав. В цю мить я чітко зрозумів, що якщо я попрошу її, якщо скажу, що хочу, щоб Віта лишилась — вона без коливань залишиться. Вона... Вона закохалась в мене, я бачив це. Але я не міг просити її лишитись, як би не хотів. Так само я не міг мріяти про те, щоб вона програла. 

— Значить, ти цього хочеш?... — її голос злегка посумнішав. 

— Авжеж, хочу, — сказав я, кивнувши. — Я кохаю тебе, Віто. І хочу, щоб в тебе все було добре.

Чомусь зараз ці слова дались дуже легко. Вона послухається мене, має послухатись. Хай це будуть стосунки на відстані, ми впораємось з цим. Все має бути добре. 

— Але я хочу бути з тобою, — несподівано прошепотіла вона.

— У тебе була мета, — заявив я. — Не відмовляйся від неї так просто, — я взяв її руку і поклав на мишку, а потім навів курсор на кнопку «відправити». — Натисни на кнопку, Віто.

— Андрію, будь ласка... 

— Натисни на кнопку, будь ласка, Віто, — я продовжив дивитись їй в очі.

— Ти обіцяєш?... Обіцяєш, що все буде добре? — вона не відводила погляд. 

— Так, обіцяю, — я знов кивнув. — Все буде добре, Віто, я обіцяю тобі. Але якщо ти не відправиш цю заявку, ти будеш жалкувати все життя. 

— В принципі, це ж ще не виграш, — раптом сказала вона. — Добре, подумаю про це, якщо виграю... 

— Правильно, — я знов усміхнувся. — От коли виграєш, тоді вже будеш думати. Натискай!

І вона дійсно натисла на кнопку «Відправити»...

***

Наступні три місяці до результатів я вирішив просто насолоджуватись тим, що ми з Вітою зустрічались, не заводячи наші стосунки далі. Я просто радів кожній хвилині разом, в ці хвилини я намагався забути про те, що скоро настане той самий день «ікс». День, коли ми обоє матимемо зробити вибір. І саме від цього вибору буде залежати наше майбутнє...

***

Вітаємо, любі, як вам глава? діліться враженнями, нам буде дуже приємно!