12. Віта. Навіщо я йому?...

Ми займалися вже тиждень. І я несподівано для себе зрозуміла, що мені дуже легко і комфортно поряд з Андрієм. Він виявився веселим, турботливим і зовсім не таким “мажором”, яким здавався на перший погляд. Я зрозуміла, що то насправді була його маска, ніби захисна реакція для того, щоб інші люди не розуміли, який він насправді. 

А ще я, не покладаючи рук, працювала над написанням конкурсної роботи, адже крайній термін її подання неухильно наближався. Тому дні пролітали  непомітно, я й не зогледілася, як настав четвер. Увечері мені зателефонувала мама.

 — Віто, ти ж завтра приїдеш? Треба допомогти готуватися, у твоєї сестри з чоловіком завтра  річниця подружнього життя, ми запросили гостей, — затараторила вона. 

 — Вибач, я не зможу, — мені було трохи незручно, але, з іншого боку, це ж свято сестри, тому готуватися має вона, а не вся родина. 

 — Ти останнім часом зовсім не береш участь у житті сім’ї, — невдоволено сказала мама. — Таке враження, що ти нас соромишся, чи що…

 — Зовсім ні, просто через кілька днів мені потрібно подати заявку на конкурс. Ну, я тобі розповідала про той грант на навчання… А моя  робота ще не дописана. До того ж, я посилено займаюся англійською мовою, з репетитором. Я неодмінно приїду, але вже на наступні вихідні. 

 — Ти таки найняла репетитора? — насторожилася мама. — Але ж вони за свою роботу беруть купу грошей! Де ти взяла кошти? 

***

 — Цей репетитор — мій знайомий, він погодився позайматися зі мною безкоштовно, — я сказала, і відразу пожалкувала, бо мама тут же почала говорити, що безкоштовні заняття — це дуже підозріло. 

 — Це чоловік? Може, ти з ним вирішила розрахуватися якимось… іншим способом? — її голос звучав дуже схвильовано. — А потім, не доведи Боже, ще завагітнієш, що я з тобою робитиму? 

 — Мамо, то все твої припущення, — не втрималася я, підвищивши голос. — І вони мене ображають! 

 — Я маю думати за тебе, бо ти така необачна, ти все життя потрапляла у якісь дурні історії! А потім доведеться нам із татом утримувати тебе і твою дитину, бо той тип, скоріше за все, змиється від гріха подалі! 

Я поглянула на годинник. Була друга пополудні, мама, скоріше за все, сиділа в своєму робочому кабінеті, де також стояли столи трьох її колег. Уявляю, які чутки підуть про мене по всьому місту. Та варто буде приїхати, кожен другий зустрічний питатиме, чи я справді чекаю дитину і коли весілля…

 — Мамо, я не вагітна і не збираюся заводити дітей ще років десять! Мені племінників вистачає! — вигукнула я. — А зараз вибач, не можу більше говорити, закінчується заряд в телефоні! Пізніше наберу тебе!

Натиснула відбій і відчула, що на чолі в буквальному сенсі виступив піт. Мені і в дитинстві важко було знаходити спільну мову з батьками, думала, що як подорослішаю, стане легше — та де там!

Мене продовжували виховувати і повчати без кінця, немов мені було не вісімнадцять, а вісім років. 

***

Зітхнула й почала збиратися на заняття. Те, що зараз побачу Андрія — трохи поліпшило настрій. Я вибиралася дуже ретельно, так, наче йшла на справжнє побачення — робила зачіску, макіяж, мені хотілося бути привабливою, хоч я й розуміла, що навряд чи цікавлю його як дівчина. Мабуть, він все ж бачить у мені лише друга.

Бо он скільки навколо нього крутиться вродливих, модних дівчат, які набагато ефектніші від мене. Він довів батькам, що має дівчину, приспав їхню пильність, тож тепер може ні в чому собі не відмовляти, зустрічатися з якою завгодно красунею, хоч і щодня з новою. 

А я? Навіщо я йому? Як якийсь експеримент? 

Чи просто йому стало мене шкода — таку безталанну, от і вирішив допомогти? 

Але тепер у мене був стимул — я хотіла довести йому, що нічим не гірша від таких кралечок, всі заслуги яких — у батьківських товстих гаманцях. Так, вони можуть отримати все, що захочуть, не докладаючи жодних зусиль, але  я теж це зможу. Потрібно буде, звичайно, дуже постаратися, але в мене теж буде і модний одяг, і красивий автомобіль, і можливість відвідувати усі ті дорогі салони…

І коли я всього цього досягну, то й Андрій зможе подивитися на мене не з жалістю, як на бідну Попелюшку, а як на гідну собі пару. Тож я вирішила займатися вдвічі наполегливіше, якщо потрібно — ночей не спати, але отримати цей грант — як перепустку у омріяне майбутнє…

***

Привіт, діліться враженнями від глави, нам буде дуже приємно!)) Що думаєте буде далі?