10. Віта. Несподівана пропозиція і поцілунок

Ми сиділи в кафешці і пили каву з  яблучним пирогом. Адже на вечірці у Андрієвих батьків так нічого й не спробували. Я сиділа і думала, чи зарахується мені  сьогоднішній прийом, може, Андрій тепер відмовиться зі мною займатися? Адже виходить, я все-таки не виконала того, про що ми домовлялися. Правда, не зовсім зі своєї вини, але все ж…

 — Не засмучуйся, — сказав Андрій, накривши мою долоню своєю. — Наша угода залишається в силі, ми будемо займатися далі. 

 — Ти ніби прочитав мої думки, — усміхнулася я. 

 — Взагалі як тобі свято? 

 — У твого батька дуже гарний будинок. І взагалі, все було… — я замислилася. яке слово найкраще передасть мої враження від цього прийому, — все було на вищому рівні!

 — Це все показуха, — хмикнув він. — Насправді вони живуть дещо простіше.

 — Що, навіть слуг у вас немає? 

 — У мене точно немає, — Андрій засміявся. — Та й Олеся не потерпіла б, щоб хтось хазяйнував у неї на кухні. Я ж кажу, вони насправді цілком звичайні люди, ну, правда, мій братик має набагато більше понтів…

 — Він не дуже мені сподобався, — хитнула я головою. 

 — Ну це ще ти дуже толерантна у своїх висловах, — Андрій помахав офіціантці і замовив ще тістечок. 

 — А ті дівчата, ти їх знаєш? 

 — Так, трохи знайомий, — його погляд ковзнув трохи вище моєї голови, ніби він уникав зустрітися зі мною поглядом.  — Я думаю, то Матвій їх на тебе нацькував.

 — Але чому? Що я йому зробила?  — здивувалася я. 

 — Ти точно ні при чому. Він хотів насолити мені. 

 — А чому він тебе так не любить? 

 — Мабуть, вважає своїм конкурентом, він хоче повністю керувати бізнесом батька у майбутньому…

 — Це дурня якась, — сказала я. — Твій батько ще молодий, він довго житиме і сам керуватиме своїми справами. А Матвію треба  якийсь власний бізнес організувати, от він і не матиме часу тобі заздрити…

 — Ну, щоб створити власну справу, треба багато працювати, а він цього не любить… От усе готове отримати дуже навіть не проти.

 — А ти? 

 — Що я? — не зрозумів Андрій. 

 — Не хочеш мати власний бізнес? Теж чекаєш на батькову спадщину? 

 — Ну.. Я ще про це не думав. Потрібно спершу довчитися…

 — А я думала, — сказала я. — От поїду в Англію навчатися, а потім повернуся в Україну і відкрию власне видавництво. Я вже все продумала, і навіть бізнес-план написала. 

 — А стартовий капітал? — усміхнувся Андрій. 

 — Може, кредит візьму… — так, це було слабке місце у моєму плані. Грошей в мене не було, і навряд чи я так просто візьму і зароблю  чималу суму — без досвіду. 

 — Я думаю, у тебе все вийде, — серйозно сказав Андрій. — Ти дуже цілеспрямована. 

 — Інколи на мене нападають сумніви, — зізналася я. — Здається, що нічого в мене не вийде, що мені потрібно влаштуватися на якусь роботу і не викаблучуватися. Але потім я ці думки проганяю. Мені дуже хочеться чогось досягнути в житті, а не просто вбивати час незрозуміло на що — на якісь тупі серіали чи перегляд Інстаграму…

 — Мабуть, ти маєш рацію, — замислено сказав Андрій. — У кожної людини має бути якась мета в житті. А я ще, мабуть, просто не визначився з цією метою. 

 — Нічого, визначишся, — мені було дивно, як це я раніше вважала його недалеким і зарозумілим. Насправді він виявився цілком приємним хлопцем. 

 — Зате з однією своєю метою я вже визначився, — він зазирнув мені в очі. — Вгадай, про що я? 

 — Не знаю…

 — Навіть ніякого варіанту немає? 

 — Можливо, це пов’язано з навчанням? Хочеш теж виграти якийсь грант? 

Андрій усміхнувся. 

 — Не вгадала. Та й навіщо мені грант, якби я хотів навчатися за кордоном, то без проблем поїхав би і за власні кошти…

 — Тоді, може, ти хочеш купити квартиру, чи машину? 

Він заперечно похитав головою:

 — Холодно…

 — Ну, я навіть не знаю, — я розвела руками. 

 — Яка ти не догадлива… А ця ціль якраз стосувалася тебе…

Я скептично усміхнулася. Що це, якийсь черговий дотеп? 

 — Я хотів запропонувати тобі зустрічатися… по-справжньому, — продовжив він.

 — Ти серйозно? 

 — Так, ти мені дуже подобаєшся, Віто. Я хочу, щоб ти стала моєю дівчиною…

Я була настільки вражена, що, здається, втратила дар мови.

 — То що, ти погодишся? — трохи схвильовано запитав він.

 — Але тобі, мабуть, потрібна інша дівчина, не така, як я…

 — Ні, жодна дівчина не може скласти тобі конкуренцію, — відповів Андрій. — Так що навіть не намагайся перевести “стрілки”... Будь ласка. погоджуйся… Чи, може, я неправильно зробив тобі пропозицію? Треба було стати на коліно, піднести букет квітів чи щось таке? Я без проблем усе організую!