9. Андрій. Невже брат тобі важить менше, ніж якась безпородна хвойда? 

— А ти дійсно прийшов з подружкою, — хмикнув Матвій, коли я підійшов до фуршетного столу за напоями.

— З днем народження, — хмикнув я. 

— Якби хотів привітати — не прийшов би, — відповів він, а потім подивився кудись мені за спину. — О, то не твоя дівчина там зі спадкоємицею телеконцерну? 

— Що? — я обернувся і побачив, що біля Віти стоїть декілька дівчат і вони, схоже, сваряться чи щось таке.

— Я піду, — я відставив напої і швидко пішов до Віти. 

Людей було багато, тож пройти було не так вже й швидко і легко, але я зробив це. Коли підійшов, побачив, що на Вітиній сукні була величезна пляма, а ті дівки біля неї глузливо посміхались.

— Що тут відбувається? 

— О, Андрію, привіт, — усміхнулась мені одна з цих дівок. 

— Віто, це вони зробили? — насуплено запитав я.

— Андрію, — вона швидко озирнулась навсебіч, видно, розуміючи, що ми почали привертати увагу інших гостей. — все нормально. Я сама винна і...

— Що ви собі дозволяєте в моєму домі? — хмикнув я, подивившись на цих курок. — Хочете, щоб більше вас ніколи сюди не запросили? 

— Але Андрію, вона ж сказала, вона сама! — одна з них тицьнула пальцем у Віту. 

— Вона не вміє обманювати, — я схрестив руки на грудях. 

— Що тут відбувається? — до нас підійшов батько. 

— Все нормально, вибачте, я облилась і... — Віта схопила мене за руку, схоже, вона нервувала. 

— Нічого не...

— Андрію, ходімо, допоможи мені! — перебила вона мене. 

— Андрію, я тебе питав! — невдоволено сказав батько. 

— Ходімо, Віто... — я притримав її за талію. 

— Добре, пробачте, — сказала вона моєму батькові, після чого я швидко повів її до вбиралень.

— Далі я сама... — прошепотіла вона і прошмигнула до вбиральні.

Я ж стояв під дверима... Розумів, що дуже розізлився і готовий був навіть зіпсувати клятий прийом аби тільки помститися тим дурепам. Теж мені... За що вони взагалі на неї напали? 

— Що ти тут робиш? Стоїш прямо під жіночим туалетом, в тебе зовсім мізків нема? — запитав мене брат, який нащось підійшов. 

— Я чекаю на ВІту, — я схрестив руки на грудях. 

— Ну хоч дівку підібрав собі під стать, — раптом він усміхнувся. — Така ж безпородна, як і ти. 

— Рота закрий, — я насупився. — Скажеш ще хоч слово і я...

— І що ти зробиш? — він засміявся. — Ти — ніхто, звуть тебе ніяк, ти просто темна пляма на репутації моєї родини. От би тебе зовсім не було...

— Мене не зачіпають твої слова, так і знай, — я стиснув губи в тонку лінію, а руки самі собою стислись в кулаки. 

— Можеш казати що завгодно, — хмикнув він. — Але ти завжди залишишся позашлюбним ніким. Батько просто надто добрий. Але колись він втомиться від твоїх витівок. 

— Замовкни...

— А що як не замовкну? — він усміхався переможною усмішкою. 

І вже коли я майже кинувся на нього з кулаками, двері до туалету несподівано відчинились і з них вийшла Віта. 

— Я готова, все добре, — вона усміхнулась мені і взяла під руку. 

Вона зробила це спеціально... Втримала мене від бійки... Ще раз. 

— Точно добре? — запитав її я. 

— Так, я сукню навіть посушити під сушкою змогла, — вона усміхнулась. — Ходімо, я хочу пити. 

— Ну тоді ходімо, — губи самі собою розпливлись в усмішку. 

І вже мені не було діла до Матвія... 

— Ми не договорили, — прошипів Матвій, схопивши мене за руку. — Невже брат тобі важить менше, ніж якась безпородна хвойда? 

На цих словах мене таки перемкнуло. Я миттєво звільнив руку від руки Віти і одразу ж вмазав брату у вилицю. Потім спробував вдарити його ще раз, але цього разу він поставив блок. 

— Вибачайся перед Вітою, негайно, інакше я тебе прибʼю, Матвію, клянусь, я прибʼю тебе, незважаючи на те, що ти — мій брат!...

— Не збираюсь! Вали звідси прямо зараз, і свою безпородну забери! 

— Ноги моєї більше не буде в домі, якщо тут будеш ти! — вигукнув я, беручи Віту за руку і швидко тягнучи її за собою до коридору і гардеробу. 

— Андрію, стій, так не можна... — розгублено сказала вона, коли я вже здав наші номерки і нам шукали верхній одяг. — Хіба тобі не потрібна була фіктивна дівчина... — додала вона майже пошепки. — Андрію, ти мене слухаєш? 

— Я не дам йому ображати тебе, пофіг на все, — я взяв наш одяг з рук гардеробниці. — Ми їдемо звідси... 

***

Ну ось і чергова глава, діліться враженнями, нам буде дуже приємно!