8. Віта. Що, вирішила знайти собі багатого хлопця, думаєш, він з тобою одружиться, і ти будеш в шоколаді?

Я добряче нервувала. Хто його знає, які свята в багатих людей, я їх бачила хіба по телевізору. Раптом, незважаючи на модне вбрання і макіяж, який мені робила подруга, що закінчувала курси візажистів, усі розпізнають в мені “птаха не їхнього польоту”? Через невпевненість у собі я спершу й сердилася на Андрія, котрий втягнув мене в цю авантюру. Але коли почула від нього ці слова: “Ти дуже красива”, і побачила, що він при цьому дивиться на мене не насмішкувато, як завжди, а серйозно — мене трохи відпустило, і я навіть знайшла в собі сили усміхнутися. 

 — Я трохи хвилююся, — сказала і поглянула на нього з очікуванням, що от тепер він точно скаже щось глузливе. 

Але Андрій тільки торкнувся моєї щоки, ніби поправляючи пасмо волосся, що вибилося з зачіски. 

 — Все буде добре, — підбадьорююче сказав він. — Я з тобою, просто розслабся і не сприймай нічого всерйоз. Вважай, що це просто гра, розвага. Зрештою, це так і є. Ну, поїхали? 

 — Поїхали, — кивнула я, і сіла в автівку…

***

“Що ж, — подумала я, — може, Андрій і правий? Не потрібно сприймати цей прийом всерйоз, як щось важливе в моєму житті. Уявити, що я актриса і просто знімаюся у якомусь рекламному ролику, наприклад, рекламую сукню. Хіба це так складно? Головне, не думати про всіх цих людей. Адже й вони, скоріше за все, про мене зовсім не думають, у них своїх проблем і переживань вистачає…”

Справді, коли я абстрагувалася від цієї ситуації, то відчула себе більш впевнено. Навіть тоді, коли Андрій підвів мене до свого батька та його дружини, щоб познайомити з ними. 

Дружина його батька здалася мені милою і спокійною жінкою, вона посміхнулася мені й похвалила мою сукню. Андрій мимохіть згадував, що з його матір’ю батько розлучився чи щось таке, тому я очікувала від цієї жінки негативного ставлення до пасинка і відповідно до його обраниці, проте цього не сталося.  А от батько Андрія, навпаки, окинув мене оцінюючим поглядом і почав розпитувати, де я навчаюся, які мої плани на майбутнє, ким працюють мої батьки… Цей “допит” не був дуже довгим, все ж, на вечірці були присутні багато інших гостей, і господарі мали присвятити увагу всім. Але й за ті кілька хвилин, поки батько Андрія розглядав мене, наче комаху під мікроскопом, я встигла пожалкувати, що сюди прийшла. Від упевненості в собі, на яку я так довго налаштовувалася, не залишилося й сліду. 

Зрештою, Андрій  усе ж взяв мене під руку, попрощався з батьком, і ми пішли в інший кінець зали. 

 — Мабуть, я йому не сподобалася, — сказала я, коли ми опинилися біля вікна, далеко від інших гостей. 

 — А я впевнений, що навпаки, сподобалася, тому він і звернув на тебе таку пристальну увагу, — Андрій усміхнувся. — Повір, моїх попередніх подружок він просто ігнорив, не  вважаючи гідними навіть того, щоб привітатися з ними. Ну, за винятком тих, що були доньками його друзів.

“Цікаво. скільки в нього було тих подружок”, — подумала я, але посоромилася запитати. Зрештою, ми ж не зустрічаємося по-справжньому, це лише щось типу інсценізації…

 — А хто той хлопець, що так уважно дивиться на нас? Он там, за колоною, поряд нього ще дівчина в червоній сукні? 

Він озирнувся і кілька секунд дивився у вказаному мною напрямку. 

 — А, це мій брат по батькові, — сказав недбало. — Головний його спадкоємець і все таке. 

 — Мені не треба з ним знайомитися? 

Погляд того хлопця був не дуже привітним, якщо не сказати більше. Тому я зраділа, коли Андрій сказав:

 — Та, обійдеться… Давай краще вип’ємо вина і з’їмо щось… Що ти хочеш? 

 — Не знаю,  щось на твій вибір, — швидко відповіла я. 

 — О’кей, тоді я зараз щось принесу. Почекай хвилинку…

Я кивнула і відвернулася до вікна. Дивилася на мальовничий сад, який ніби зійшов із картинки журналу для ландшафтних дизайнерів, і думала, що колись обов’язково зможу дозволити собі такий само будинок і такий сад. Мої батьки звикли задовольнятися мінімально необхідним, але я не хотіла жити так, як вони. Я обов’язково досягну успіху, причому зроблю це самостійно, без чиєїсь допомоги…

Раптом я почула за своєю спиною хихотіння. Озирнулася через плече, і побачила двох дівчат, що стояли трохи віддалік і дивилися на мене. Одна з них якраз була та білявка в червоній сукні, яка стояла трохи раніше поруч із братом Андрія. 

 — Ти звідки вирвалася, з якого села? — дівчина підійшла до мене і оглянула з усіх боків так, немов я була якимось музейним експонатом. 

 — Це не ваша справа, звідки я, — відповіла спокійно, хоча в душі аж похололо від передчуття якоїсь капості.

 — Хто ж носить із брендовою сукнею таке лайно? — вона вказала на срібний ланцюжок на моїй шиї. 

 — Послухайте, я вас не чіпаю, і ви залиште мене в спокої, — відповіла я. 

 — Що, вирішила знайти собі багатого хлопця, думаєш, він з тобою одружиться, і ти будеш в шоколаді? — пирхнула друга, з довгим чорним волоссям, що спадало нижче талії і здавалося  ніби налакованим.  — Не на того напала, він переспить і покине тебе…

Я відчула, що мої щоки заливаються фарбою. Невже всі тут, у цій залі, так само, як ці дівчата, думають, що я якась простачка, котра вирішила “захомутати” мажора?