4. Віта. Послуга за послугу?

Того дня я таки наважилася поговорити телефоном з мамою  і попросити грошей на репетитора. 

 — Англійську? — здивувалася вона. — То що, ти якась  недалека, що не можеш сама вивчити? Є ж підручники…

 — Мамо, підручники — це не те, мені потрібно чути живого носія мови, — почала пояснювати я, але схоже, їй були нецікаві мої аргументи. 

 — Ти ж знаєш, яка в нас ситуація… — вона голосно зітхнула. — Таня виплачує кредит на житло, а ще її Дмитрик такий хворобливий, увесь час потрібні  ліки, вітаміни… 

 — Але я знаю, що у вас є відкладені гроші, —  було соромно виступати в ролі прохачки, але що мені лишалося робити?  — Може ви мені їх позичите, тимчасово, я тоді зароблю і віддам…

 — Тато не погодиться, Віто, ти ж знаєш його, — мама знову протяжно зітхнула. — Кричить, щоб ті гроші не зачіпали, бо то на “чорний день”.  Може, ти якось сама? Ну, там кіно подивишся англійською, чи в інтернеті щось почитаєш? 

 — Добре, проїхали, — похмуро сказала я. 

 — А взагалі, навіщо тобі англійська? — раптом стрепенулася вона. 

 — Ну я ж казала, хочу взяти участь у конкурсі, якщо пощастить, виграю грант на безкоштовне навчання за кордоном…

 — Ти що? — вигукнула мама. — Який закордон? Це може бути небезпечно!

 — Ну мамо,  з чого ти взяла?..

 — От у однієї моєї колеги донька поїхала працювати офіціанткою в Туреччину, то її потім продали в сексуальне рабство… ледве витягли її звідти. Хотіла заробити, а батьки в борги влізли, щоб дитину у бандитів викупити..

Я підозрювала, що ніякої “доньки колеги” в реалі не існує, а мама переказує мені сюжет одного з тих безкінечних серіалів, які так полюбляла дивитися. А якщо й існує, то я ж не в Туреччину їду, а до Великобританії. І не підносити випивку бухим клієнтам, а вчитися! А це, як кажуть, дві великі різниці…

 — А ще один хлопець є, теж поїхав за кордон, полуницю збирати…. А його взяли і продали на органи…

 — Все, мамо, —  мій терпець уже почав уриватися, — в мене телефон сідає, може в будь-який момент зв’язок урватися. Здається, вже все… Бувай, я тебе потім наберу!

І швидко відбила дзвінок.

Ех, виходить, що на батьків надії немає. Вони ніколи не захочуть, щоб я стала не такою, як вони. А раз самі по закордонах не їздили, то й мені нічого розкочувати губу…

***

Після закінчення пар я, як завжди, ще мала вирішити деякі організаційні питання з нашою кураторкою, але вона щось запізнювалася, тож я сіла у вільній аудиторії, відкрила конспект і спробувала готуватися до завтрашнього семінару, але думки все крутилися навколо тих клятих репетиторів.

 — Ку-ку, — раптом хтось затулив мої очі руками, підкравшись ззаду. 

За голосом я впізнала Андрія і одразу визволилася, поправляючи волосся. 

 — Ти, як завжди, — пробурмотіла.

 — Ну, Віто, не будь такою кислицею, — сказав він. — Коли не гляну, у тебе вічно невдоволений вираз обличчя. Так, наче лимонів наїлася…

 — Нормальний у мене вираз обличчя, — мені стало образливо. — Просто є деякі проблеми, от я і думаю над їх вирішенням.

 — Знаєш, як казав Дейл Карнегі: “Якщо доля подарувала тобі лимони, зроби з них лимонад!” — підморгнув мені Андрій. 

 — Добре, матиму на увазі твої мудрі поради, — я піднялася з місця. Кураторка так і не з’явилася, то вже, мабуть, і не прийде. Краще йти в гуртожиток і щось перекусити, бо аж живіт до спини прилип…

 — Чекай, куди ти втікаєш, так і не поцікавишся рецептом лимонаду?  — він узяв мене за плечі і посадовив назад на стілець. А сам сів навпроти. 

 — Тобі немає чим зайнятися? — я знизала плечима. — Вибач, але на відміну від тебе, у мене купа справ…

 — Твоя купа справ п’ять хвилин зачекає, — безцеремонно заявив він. — Поки я зроблю тобі пропозицію, від якої ти точно не відмовишся.

Я закотила очі під лоба. Що він знову хоче? Невже йому приносить задоволення те, що він знущається з мене? 

 — П’ять хвилин уже минуло, — я вказала на годинник. — Або кажи, що тобі ще треба, або не ображайся, якщо я зараз встану і піду..

 — Добре, — він зазирнув мені в очі. — Я тут дізнався, що тобі потрібен репетитор з англійської…

 — Звідки дізнався? — скипіла я. 

Невже Юлька розбовкала мою таємницю? Отак і довіряй щось друзям! 

 — Ну, почув випадково, — він широко усміхнувся. — Але, в принципі, яка різниця, як саме я довідався про це? Головне, що я згоден бути твоїм репетитором. Англійську я знаю добре, я ж два роки за кордоном провчився. 

 — Ага, а коли перевівся до нас, то ледь сесії закривав, —  хмикнула я, а потім подумала, що просто так нічого не буває, зараз він висуне якісь свої вимоги. І не помилилася. 

 — Позаймаюся з тобою цілком безкоштовно, — промовив Андрій. — Тільки за однієї маленької умови. Зовсім нескладної. Та, втім, вона тобі добре відома. Ти маєш піти зі мною на ту вечірку в ролі моєї дівчини. І все. Всього один день, а натомість ти отримаєш скільки завгодно занять з англійської. Погоджуйся, більше такої шари ніде не знайдеш!