3. Андрій. Підслухана розмова.

Я стояв реально шокований тим, що вона так швидко і легко відмовила мені, а потім ще й пішла геть, ніби хотіла якомога швидше здихатись мене! Та кому потрібна ця простушка?!

Мене злило її абсолютно зневажливе ставлення, тож я розвернувся і пішов у протилежний бік. Подумаєш, знайду собі для цієї надважливої місії когось набагато більш підходящого!

***

Хоч я і подумав так, але тепер усіх можливих кандидаток я підсвідомо порівнював з Вітою і це порівняння йшло точно не на користь тих інших кандидаток... Так, Віта вдягалась так собі, але фігура, волосся, обличчя — все виглядало практично ідеально. Ні, у нас на факультеті було багато красивих дівчат і з гарними фігурами, і з красивим обличчям, але був майже у всіх них один з двох суттєвих недоліків: всі вони були або вже знайомі з моєю родиною, або дуже дурні. Хоча ні, обманюю, більшість дівчат були і дурні, і знайомі мені одночасно. 

Впевнений, що батько хотів би підсунути мені якраз одну з таких от дурних, але симпатичних кралечок. 

Ні, для приємного проведення часу таких більш ніж достатньо, це і дурню зрозуміло, але оті його «серйозні стосунки»... Та що казати, мене взагалі не цікавили ніякі стосунки, окрім паралельних підлозі. Хоча те, що ми витворяли в ліжку, то хіба стосунки? Якби ж батька влаштовували такі, то не було б усього цього гемору з підбиранням подружки. 

З такими думками я ходив по універу декілька днів, вперто ігноруючи пари. Але  сьогодні все ж вирішив сходити на останню, тож пішов до аудиторії, в якій зараз в нашої групи закінчувалась передостання пара.

Ще не повернувши до коридору, я почув знайомий голос, це точно була моя староста.  Певно, всі вже пішли, а вона з кимось лишалась трохи довше, журнал заповнювала чи щось подібне. Я зупинився і вирішив послухати, про що вона говорить. 

—... Не знаю, мені певно не витягнути той грант, надто важко, репетитори надто дорогі... 

— Та гаразд, можна ж знайти і недорогого, не вішай носа, хочеш, я допоможу!

— Мої батьки не бізнесмени і політики, як більшість на нашому факультеті, — продовжила Віта. — Ні, я впевнена, якщо я скажу їм, що мені потрібен репетитор, вони щось придумають, але я не збираюсь навантажувати їх ще й цим.

— О, розумію, — погодилась її подружка, здається, Юля, чи як її. — Я ж і сама у батьків гроші стараюсь брати по мінімуму. От пішла працювати, щоб мати хоч якісь кишенькові. До речі, в караоке, де я працюю, можна гарно заробляти. Може, підеш попрацюєш після пар, як я?— бадьоро запитала вона. 

Вони йшли в мій бік, тож я сперся на стіну і став робити вигляд, що щось читаю в мобільному.

— Якщо піду на підробіток, тим паче нічний, то в мене можуть погіршитись оцінки, — сумно сказала Віта, коли вони вже проходили повз коридор, в якому стояв я.

— Якесь замкнене коло, — зітхнула Юля. 

— Ага, — тихо відповіла староста, коли вони вже пройшли коридор і почали віддалятись від мене. — Я ж думала, що і без репетитора потягну... Але все виявилось складнішим, ніж я собі уявляла.

Я одразу подумав про те, що мої батьки навпаки весь час намагались відправити і мене, і Матвія до репетиторів. Гроші для нас ніколи не були проблемою, а я зазвичай віджартовувався і казав, що всі ці знання все одно нічого не значать на практиці, і це була правда. 

Матвій же, на відміну від мене, зайняв практично протилежну позицію: він займався і ходив до репетиторів з ранку і до ночі, ще не нехтував різними курсами і тому подібним, як перед вступом до вишу, так і під час навчання. Цей ботан вже декілька разів їздив за обміном до Англії та Німеччини, і навіть не за кошти батька. Однак це йому не надто допомогло. Перша ж практика у батька в видавництві одразу показала, хто з нас має більший хист до керування людьми. 

І як би батько там не нив, що я ненадійний, несерйозний, гулящий і таке інше, я був упевнений, що будь моя воля, фірма б з вірогідністю у девʼяносто девʼять і девʼять десятих відсотка була б під моїм контролем, бо в мене завжди був до цього хист. 

Але Матвію пощастило: я не любив брати на себе зайву відповідальність, не хотів нічим керувати, а бажав лише розважатись і насолоджуватись життям, бо хто б що там не казав — життя в нас одне і його треба прожити так, щоб потім ні про що не шкодувати. 

І для того, щоб насолоджуватись ним і далі, мені потрібна дівчина. Ні, я не хочу шукати когось іншого, Віта підійде. Тепер я знаю, на що треба натиснути, на що натякнути. Тепер вона точно погодиться.... Треба підгадати правильний момент, але при цьому не надто затягувати: мені треба, щоб ми встигли порозумітись як слід. Я в жодному разі не можу допустити, щоб батько, мачуха або брат дізнались про мою аферу…

***

Вітаємо, любі! Дякуємо за підтримку! Діліться враженнями, нам буде дуже приємно))