Глава 16

Тиждень промайнув як день. 

Я так і не зібралася зайнятися моделюванням, просиділа весь час вдома, ніжилася та ледарювала.

Є таке слово «ледарювати»?

Не впевнена щодо його правильності, але саме цим і займалася.

В четвер Вадим приніс квитки в тур і вперше мене відчитав:

- Надю, а чому ти сидиш вдома? Ти ж планувала їхати навчатися через пів року, як це корелюється з твоєю діяльністю? Тобі не набридло вдома сидіти? Ти ж молода дівчина! – то я ж не сперечаюсь, молода і дівчина.

До того ж по магазинах їзджу. Не те, щоб вдома цілими днями сиділа.

Але правий з усіх сторін.

От поїхали мої дівчата за своєю мрією, а моя ніби згасла…

Може не моє це? 

Дивлюся, як Вадим щоранку біжить на роботу, а мені геть не хочеться. То може не за велінням серця спеціальність?

Хоча завжди подобалося шити і вигадувати нові вбрання.

- Я думаю, може мені спеціальність потрібно змінити. Якось не хочеться нічого робити, - поділилася думками.

- Ти серйозно? Як же так, ще два місяці тому ти марила власним швейним салоном. А тепер «не твоє»? Як так можна ставитися легковажно до своїх задумів і мрій? Їх потрібно реалізовувати в плани. А далі – тільки вперед. Чи ти думаєш я щодня з абсолютно блаженним бажанням йду працювати? Ні! Буває по-різному. Та я обрав свій шлях і йду по ньому. А ти лежиш на дивані, дивишся серіали і ходиш по магазинах та витрачаєш мої кошти. До речі, ліміт майже закінчився, зверни увагу. Я їсти не буду, піду до себе.

Це був найдовший спіч від часу нашого знайомства…

Прикро і образливо… І хоча на правду не ображаються, та це все неприємно…

Добре, з’їздимо відпочинемо, а далі подумаю про майбутнє.

Зранку все ж прокинулася з думками про роботу і таки попрацювала трохи.

Подруги припинили аренду і місця «творити» не стало, вдома, звичайно, можна перебитися деякий час, та стратегічно потрібно думати куди з‘їзжати в офіс чи то майстерню.

Вадим Шевченко

На роботі повний безлад. 

Таня вже тиждень з розуму сходить і інших підбурює на подібну поведінку.

Дивна жінка. Що з нею трапилося?

Вдома Надя не зрозуміло чим займається… Що сталося з амбіціями і прагненням рости, розвиватися в молодої дівчини?

А хотів же їй запропонувати таки відкриття салону, гроші планував інвестувати в її справу, а вона…

Жінки… 

Нічого з ними не зрозуміло, як з іншої планети.

А тим часом завтра зранку вилітаємо в Дубай. Здався він Наді, та мами не дадуть спокою, тому легше поїхати, ніж слухати лекції щотижня.

Надійка, певно, з нетерпінням чекає на подорож, вона такі справи любить. Це я вже зрозумів.

Зранку прокинувся від запаху кави… 

Заходжу на кухню – стоїть моя дружина в легкому халатику і варить в турочці вранішню каву.

Таке банальне заняття та виглядала Надя при цьому надзвичайно сексуально.

Я відчув те, що починає мені заважати жити – фізіологічну реакцію на красиву дівчину поряд.

Різко розвернувся і майже побіг в душ, щоб привести тіло і думки до спокійного стану.

І як я додумався той пункт 1 контракту прописати? Що було в моїй голові? Як планую рік без сексу прожити? 

Минуло три місяці з дня нашого знайомства (якось не траплялося за цей період того самого), а я вже починаю розуміти складність ситуації…

Нічого, раз пообіцяв і контракт підписав, то буду триматися. 

Я ж ділова людина. 
Умови договору перш за все.

Надя Ковальчук 

Прокинулася я в піднесеному настрої з думками про сьогоднішній вечірній політ в ОАЕ. 

Життя – прекрасне!

Може кави зварити чоловікові?

Впорхнула на кухню і взялася за діло.

От уже й канапки готові, кава холоне, а Вадим все ще не вилазить зі своєї берлоги…

Може захворів? Адже згідно його графіку в вихідні дні підйом не пізніше 9:00, я то знаю, бо ж самій доводиться прокидатися.

Через цю саму каву, точніше кавову мельничку, що дирчить не гірше мопеда. 

А тут немає і немає чоловіка.

Моя ж цікавість – це якесь горе, що доведе мене колись до біди.

Підійшла до дверей.

Стою. Прислухаюся.

Тиша…

Вухо вже приставила до дверей. Ніякого руху.

Постукала і у відповідь мовчання.

Може щось таки дійсно трапилося? 

Відкрила двері в кімнату і зайшла.