Глава 15

Зранку Вадима в номері не застала.

Сподіваюся, що не додумався на роботу піти. 

Хоча… Сьогодні ж понеділок, то чому б і ні.

Я вирішила, що мені сьогодні личить лінуватися і радіти життю.

Дівчата ще вчора поїхали, працювати не охота, буду відпочивати.

Спала, валялася, читала книжечку, жувала фрукти і цукерки…

Не життя – рай.

Доки не прийшла прибиральниця і не запитала, коли я, власне, планую виїзжати, оскільки номер вже потрібно прибирати.

Так мене, неземну, опустили на землю.

Добре, що хтось вигадав таксі, оскільки без власної автівки пересуватися громадським транспортом в весільній сукні не дуже хотілося.

Вчора вона була не менш прекрасною і вишуканою, але вже не пишною. 

Та весільна сукня є весільна сукня. 
Тому викликала таксі аби не дивувати людей. Я то вмію і практикую та сьогодні не той настрій.

Вдома мене зустріла тиша, я переодяглася, залізла в ліжко і поринула в світ серіалів про перше кохання.

День минув як мить.

Вадим прийшов з роботи і застав мене розхристану і в піжамі.

- Ти сьогодні нікуди не виходила? – діловито запитав, розв’язуючи краватку.

- Ні, - мявкнула йому, чарівно посміхаючись, добре бути задоволеною і розслабленою.

- А завтра які плани? – піджак теж вже знятий. 

Ну. Чекаю продовження стриптизу.

- Не знаю, певно знову візьму дей офф, - спокійнісінько потягнулась та присіла в крісло. - А ти щось вечеряти приніс?

Цілий день на снеках і солодощах, потрібно нормальної їжі поїсти.

- Ні, – Вадим взяв телефон і швидко оформив замовлення. – Слухай, ти ж сьогодні вдома, не змогла щось приготувати чи замовити хоча б?

Зауваження доречне, тут і не посперечаєшся… Та моя совість навіть голову не підняла, спить, зараза така.

- Я не подумала, - правда – найкращий варіант, особливо, коли очевидно твій провтик.

- Чекаємо, за пів години має бути, - він стомлений чи що?

- В тебе все добре? – чесно, щось Вадим сьогодні не дуже бадьорий.

- Все нормально, не переживай, - потріпав по плечу та й пішов знімати сорочку до себе в кімнату.

Обломінго…

А мені ж не дає спокою його поганий настрій.

Що, цікаво, трапилося?

Весь вечір намагалася розговорити мовчазного і насупленого Вадима.

Та де там.

Сидить, як сич, ото тільки й жує.

А Надійці цікаво… Та й підтримувати моральний дух чоловіка потрібно, все ж ні хто попало, а законна дружина.

- Ну то ти мені розкажеш? – не здаюсь від наміченої цілі.

- Надю, тобі не говорили, що ти буваєш нав’язливою? – отакої, ні, не говорили. 

- Вадиме, ти ж завжди весь чемний і вихований, стриманий і позитивний. Чому намагаєшся грубити? – я на провокації не ведуся, довожу до потрібної кондиції.

- Я буваю різним, ти ще мене не знаєш, - буркнув із-під лоба. 

- Ну то давай знайомитися, - ніжки склала в позу лотоса – сама терпеливість і розуміння.

- Я пішов спати. – піднявся зі столу і рішучим кроком тікає.

Е-ні! А ну стоять!

- Почекай, ми ж ще не договорили. Ти куди? – біжу-наздоганяю. 

Перекрила дорогу в кімнату. Не пущу. 

Недарма ж цілий вечір знущалася, нехай зізнається.

Воно ж якщо скажеш, то легше стане. 

Як мене бабця вчила: поділений біль – половина болю, не тримай в собі, випусти і розділи будь то позитивна чи негативна емоція. Бо якщо накопичувати, то можна тріснути. Зсередини.

А навіщо мені бракований чоловік, правильно? 

Тому не відпускаємо, доки не додавимо. 

- Ти не відчепишся? – приречено зітхнув і з якоюсь безнадійністю повернувся на місце.

- Ні! – щиро посміхаюся.

- Нічого особливого, просто посварився зі своїм заступником. Ми разом працюємо багато років і ніколи подібного не відбувалося. А це ніби з котушок з’їхала. 

Нарешті я дізналася про проблему.

Значить сварка на роботі з заступником, вірним товаришем і колегою.

Так… Стоп.

Що значить з’їхаЛА?!

- Твій заступник жінка? – уточнила очевидне.

- Так, звати Тетяна. Моя давня подруга, - моя теорія підтвердилася.

Значить біситься заступник.

Цікаво… Це конкурентка на серце Вадима?… І тут я така вискочила, як чорт із табакерки.

Не чекали?! Ну буває! Зустрічайте!

- А що за привід? – запитала для виду, бо ж зрозуміло, що воно за психи в зама.