Глава 13

- Я пропоную заїхати за вечерею в ресторан і відразу додому. Чи ти хочеш посидіти за столиком в залі? – Вадим везе мене додому і я, як дурненька, ще не можу відійти від тієї сцени з ексом.

Який же Вадим класний… І красивий… Здається він починає мені трошки подобатися.

Та ні. Ми ж партнери. То все вдячність перемішана з симпатією як до людини. 

- Давай самі щось приготуємо, - ну що за ідеї в моїй голові? Мало їй пригод на сьогодні.

- Та без проблем, - розвернув автівку і ми поїхали вже в напрямку нашого будинку.

- Так а що готуємо? – Вадим вже в планах, зараз швиденько зробить розподіл обов’язків, от побачите.

- М’ясо з салатом, - ляпнула перше-ліпше. А що? Універсально і смачно. 

- Добре, тоді з мене м’ясо, я його запечу під соусом, а з тебе – салат і сервіровка, - я ж казала! Організатор від Бога, на відміну від мене.

Стоїмо. Готуємо. 

Кухня в нас не велика, але і не мала. Та місця на двох якось малувато. То руками доторкнемся, то наткнемося один на одного, то я його чуть ножем не чикнула (в образі шеф-кухаря рубала огірки).

- Ти обережніше, будь ласка, - тихо відповів, зосереджено готуючи соус. Він так пильно рахував кількість крапель якоїсь спеції, що аж мені цікаво стало. 

Я підійшла близенько і виглядаю. Рахую з ним.

Одна, друга, третя… Тут він як підстрибне!

Я злякалася дужче нього, чесне слово! 

Що ж ти такий нервовий, друже?

- Надю, не підкрадайся так, будь ласка, я ж тебе не бачив, - ми подивилися один на одного і посміхнулися.

Готували разом і злякалася разом. 

- Не обіцяю, - з пустотливим поглядом заперечила. 

- Ой, я ж не знаю скільки крапель табаско добавив в соус! – жах на обличчі у Вадима виглядав особливо комічно. Божечки ж ти мій, не знає точної кількості, що тепер буде?!

Що буде я зрозуміла згодом, коли шаленою кількістю води запивала м’ясо.

А воно пекло. А воно горіло в роті.

- Сьогодні в нас потоп внутрішньочеревний. Більше не можу… - шепотіла, запиваючи черговий кусок.

- Не треба було лізти мені під руку, - виправдовувався в кулінарному провалі мій майже офіційний чоловік. – Можемо не їсти. Я ж не змушую.

Та ну куди. Будемо мучитися і пити. Вода корисна для організму, принаймні не зашкодить.

- Мої дівчата завтра їдуть… - промовила не в тему розмови.

Так сумно мені стало. Через край.

- Ти з ними ж зможеш спілкуватися онлайн, - Вадим як завжди раціональний і не дуже емоційний.

Онлайн є онлайн.

Подушками не поб’єшся.

Не наговоришся за чашкою какао до ранку.

Не відчуєш тепло людини поряд. 

- Так, але мені так буде самотньо без них… - весь страх сьогоднішнього дня враз навалився на мої плечі і здавив у грудях.

Ледь Руслан не забрав…

Дівчата їдуть…

А в мене фіктивний шлюб з красунчиком, якому я не потрібна…

Спочатку одна сльоза крапнула на серветку, потім наступна… І от мій потік сліз не зупинити.

Вадим Шевченко

Сьогодні я вперше злякався за життя Надії. 

А потім був вражений її стійкістю характера, вона не жалілася, не плакала і не скаржилася.

А просто посміхалася щиро і по-доброму.

Готувала салат, розмахуючи ножем ніби кинджалом Джекі Чан.

І дивилася на мене.

Я ж, дорослий і освічений чоловік, чомусь ніяковів від тих поглядів.

Потім підлізла в мій особистий простір, від чого я втратив рівновагу. Не фізичну, емоційну.

Вона мене почала хвилювати…

Знову посміхалася, раділа, сміялася.

А тепер сльози градами ллються по чарівних щоках, що ж мені робити?…

Я розгубився.

Абсолютно підсвідомо підійшов і міцно обійняв дівчинку. Вона водою зрошувала мою сорочку, не спиняючи потоки водоспаду.

Я ж продовжував її тримати, гладив по спині і відчував занепокоєння від цього стану. Мені хотілося припинити сум Наді, знову хотілося побачити посмішку на прекрасному юному обличчі.

- Надю, заспокойся, дівчата твої ж не на завжди їдуть, до Парижа тут летіти година часу. Ну що ж ти так розійшлася?.. Будемо літати на вихідних. Ну? Не плач, маленька, - шепотів, витираючи сльози.

- Справді будемо літати? – з передихом запиталася, міцно притиснувшись до мене.

- Звичайно, - я почав прикидати час, оскільки вступив в активну фазу проекту і роботи надзвичайно багато, графік напружений та заповнений. Буду звільняти час, переплановувати, можна дещо делегувати, в кінці кінців. Адже маю цілу компанію компетентних людей, нехай залучаються в прийнятті рішень.