Глава 12

Життя забурлило-закипіло.

Матусі мене водили по салонах, де я приміряла сотні весільних суконь, потім ми їздили по ресторанах та банкетних залах – обирали місце. 

Далі стиль весілля обговорювали майже три години, всі ці бутоньєтки, серветки, філіжанки…

На другий тиждень я попросила пощади, то ж ніяка молода дівчина такого стресу не переживе!

- Тітко Галю, - в основном мама Вадима займалася організацією, оскільки моя ж акула бізнесу, їй час треба виділяти, а тут ще й кохання нове – то де ж тому часу взятися на все? – Давайте меню Ви обговорите з Вадимом.

Ну а що? 

Він собі спокійно працює, не знає ні горя, не біди.

Зранку встав, каву свою змолотив (читай, мене розбудив), пішов на роботу, ввечері раніше дев’ятої не чекай його. 

Прийде – повечеряємо разом, і все, кожен спати в свою кімнату.

Так от починається подружнє життя… Ніби ми в шлюбі вже років зо двадцять.

Мозком розумію, що це ж все фейкове – не по справжньому, але все рівно перше весілля (як каже моя мама) – особливе. А мама знає, в неї досвід – ого-го! Так от перше весілля викликає тремтіння, лоскоче нерви та збуджує. Біла сукня. Фата. Вівтар…

А в нього – робота і ще раз робота.

Все.

Не збудження тобі, ні трепету, ні фіга.

- Думаєш він погодиться? – тітка добре знає свого синочка. Я ніби не дуже, але вже можу спрогнозувати його погляд на дане завдання. Тому питанню не дивуюся. – І Надійко, перестань мене називати тіткою, я тепер твоя мама.

Господи, тут з одною ради не можу дати, а тепер їх буде дві?!

І татусі в повному комплекті.

Мама ж таки вирішила заміж виходити.

Щоправда, після мого весілля.

Але то техніка, головне, що з’явився новий татко – Стас. 

- Так, мамусечко, думаю, що він погодиться, - оченята невинні, погляд наївний. 

Давайте-давайте, хай приєднується наречений до приємних клопотів.

- Ти з ним поговориш? Чи ліпше мені? – Галя від слова «мамусічка» розтіклася калужкою біля мене, зараз ще цілувати почне новостворену донечку.

Вадим скупий на емоції. Його матері їх не вистачає. 

А мені не шкода – хоче бути мамою, значить буде мамою. 

Їй приємно, мені теж норм. Всі задоволені.

- Давайте Ви, - все ще в образі прощебетала.

На тому і вирішили.

Зараз маю бігти до дівчат, вони завтра летять і залишуся я сиротою без подруженьок дорогеньких…

Не трапилося.

Дорогу до парковки мені перекрив Руслан власною персоною.

Його якраз не вистачало…

- Привіт, Надю, до весілля готуєшся? – як він мені міг подобатися? Товстун з підлим поглядом!

- Саме так, готуюсь, - прямо подивилася в очі ексу, намагаючись обійти.

- Я тобі не дам цього зробити. Ти – моя! Яке ти маєш право жити з ним?! Я з тебе пилинки здував, не спав з тобою! А ти відразу з іншим жити почала, хвойда!!! – агресивно так кричить, а мені вже страшно аж, ніби і люди кругом, та всі йдуть по своїх справах, не звертаючи уваги.

Я тихенько витягнула телефон з сумочки і непомітно набрала Вадима.

- Руслане, заспокойся, чого ти кричиш? Давай сходимо в ресторан «Ріца» і вип’ємо кави, спокійно про все поговоримо, ми ж тут зовсім поряд, на парковці, - давала координати нареченому. 

Сподіваюся, він підняв слухавку і чує про що ми говоримо.

- А ти подорослішала, Надю, секс з набагато старшим чоловіком дає про себе знати? То кожну нашу зустріч злилася, лаялася, а тепер лебідкою стелиш. Як тобі з ним, добре? Не буде цього!!! Я не дам вам одружитися! Як посміла кинути мене?! Я ж тебе кохав, весь в тобі розчинився… А ти?! 

- Пішли посидимо і спокійно поговоримо, вже привертаємо увагу. Хоча всі і роблять вигляд, що тут нічого не відбувається. То що? Йдеш зі мною до ресторану «Ріца»? – ще раз намагаюся пояснити де знаходжуся, а самій вже геть страшно.

Руслан, здається, до психушки так і не був відправлений, на жаль, і тепер хвороба має значний прогрес в вигляді надмірної агресії.

І погляд… Страшний.

Вадим Шевченко

Життя радикально змінилося, хоча і не змінилося.

Надя не заважала, але я відчував її присутність повсюди.

І в квартирі стало якось по-іншому. Тепло.

А ще не ідеально чисто.

Думав, що буду злитися від того та якось швидко адаптувався. 

Може тому що зараз працюю по 14 годин на добу і вдома лише вечеряю і сплю? 

Наші спільні вечері мені дійсно дуже подобаються, я ловлю себе на думці, що кожного дня в передчутті їх.

Надя більше не готує, я теж, вечерю купую з ресторану та все одно атмосфера наших вечорів особливо приємна.