Глава 10

Надія Ковальчук

Зранку прокинулася від шуму.

Що за гуркіт на всю квартиру? Мама з’їхала з глузду чи що? 

Такс, а я ж не вдома! 

Тихенько, як котик, відкрила двері і почала прислухатися… Що то він робить? 

Нічого не видно, треба йти в кухню.

Легесенько йду, ніби шпигун на завданні, практично планую над паркетом, та задовгі штани зіпсували всю мою роботу під прикриттям.

Зрада. Кругом зрада, навіть зі сторони майже свого одягу.

Я наступила на штанину, послизнулися і абсолютно неделікатно гехнулась п’ятою точкою на підлогу.

Вадим винирнув з дверей кухні, глянув на мене, нічого не сказав, повернувся до своїх справ.

А мені так прикро стало… 

Я тут сиджу, біднесенька, впала, забилася, а він навіть не допоміг підвестися. 

Нехороший чоловік!

Встала, обтряхнулась і, гордо піднявши підборіддя, впливла, мов лебідка, в кухню.

- Привіт, - привітався Вадим, весь зібраний в костюмі-краватці, чепурний-серйозний, - Я каву варю, ти будеш? 

- Це ти так голосно молов зерна? – діловито запитала.

Кави я не п’ю, понюхати приємно, іноді замовити, вливши пів літра вершків і столову ложку цукру, теж можу.

Та не зранку ж на голодний шлунок?!

- Так. Я тебе розбудив? Вибач. Можу молоти звечора. Як варіант. 

Вадим реабілітувався в моїх очах за той випадок байдужості.

- Не потрібно, роби, як тобі зручно, - жест доброї волі з мого боку прозвучав дуже шляхетно.

- Добре. Так тобі може чаю зробити? – запропонував дорогий наречений альтернативу.

- Ні, я піду в ванну кімнату, буду збиратися, - я ж щойно вилізла з ліжка, мабуть нечесана-лахмата…

Але вже яка є така є. 

Нема чого спочатку красуватися, а потім постійно боятися показати свій натуральний вигляд.

Ми ж пів року житимемо разом.

Та й я красива і молода, шкіра хороша, свіжа, сяюча, вії і бровки чорняві, оченята блищать, - чого мені соромитися?

Молодість – сама по собі красива. 

Так моя мама говорить і я з нею згодна.

Коли вийшла з ванної кімнати, то застала в квартирі тишу і ключі на столику з запискою:

«Твій екземпляр ключів. Не загуби»

Чого б це я їх губила?

Ото ще скаже?

О восьмій ранку приїхала додому перевдягнутися, щоб потім відправитися до дівчат.

Мене зустрів невдоволений погляд мами, яка снідала з новим потенційним чоловіком. Це ж я їй забула сказати, що ночуватиму не вдома.

От халепа.

Про те, що вона мене саму лишала (на хатніх робітниць) з 14 років ми технічно забуваємо. 

Мама в образі мами перед новим татком.

- Доброго ранку, - привіталася я, щиро посміхаючись, ну олениця оленицею.

- Де ти була? – мама прямо як героїня серіалу – серйозна і жорстка.

- Я ночувала у Вадима, - тихенько пропищала у відповідь. Відіграємо спектакль згідно сценарію. Все ж глядачі в залі. Потрібно триматися на висоті.

- А матері сказати не могла?! – ох і експресія, подача!

- Вибач, - погляд додолу. Стою. Винна донька.

- Щоб такого більше не повторювалося, Надю! – відчеканила матуся.

А татусь лише спостерігає.

Цікаво, коли їй сказати, що ми жити плануємо разом з Вадимом?..

До речі, мені вже переїздити чи чекати одруження? Якось не обговорили важливий нюанс з нареченим.

- Надю, привіт, а в тебе телефон був відключений? – з якогось дива запитав Стас.

Стою і дивлюся на нього, не розуміючи до чого він схиляє…

- Та ні. В мене айфон, у Вадима теж, він поділився зарядкою, тому постійно була на зв’язку, - бачу мама якась знервована. А що таке?..

- Катю, а чому ти не зателефонувала вчора ввечері Наді? – ого, оце гол в мамині ворота!!! 

Зараз наша Катя як витягне жала, та як почне капати ядом… Бідний Стас, шкода, що це кінець, а так сподобався він мені! 

- Я тільки зранку звернула увагу, що її немає, - тихо відповіла мама, опустивши очі.

Моя мама виправдовується!!!

Несіть камеру – це треба зафільмувати, щоб внукам показувати!

Там хоч комета не летить?! 

- Ну то не звинувачуй її, Надя вже доросла дівчинка, до того ж в нареченого ночувала, а не де-небудь. І ти заспокойся, немає чого нервувати, давай я тобі зроблю ще одну канапку.

Монолог Стаса скінчився, а шок у двох жінок – ні.

Не знаю хто з нас перебував у більшому його прояві, чи я, чи моя маман.