Глава 8

Надія Ковальчук 

Я сьогодні з самого ранечку перебувала в майстерні дівчат, вся в творчих пошуках та роздумах, чомусь не спалося…

- Надійко, ти новини читала? – Віра мене перелякала, гучно увірвавшись в мій власний ефір.

- Та я не по новинах, ти ж знаєш, - більше з ввічливості, ніж з інтересу до розмови відповіла. Не дуже воно круто, коли творче натхнення вилітає з голови. Але й насправді, де я, а де скучні новини. 

- Та новини гламуру, точніше розділ «плітки», Надю! Ти там є! Про вас з Вадимом цілу статтю написали! І навіть не одну! –  у подружки очі горять, руки трясуться від збудження. Мабуть цікаві новини… 

Влітає Любов наша з не менш збудженим виглядом і набирає повні груди повітря в надії передати новини Надії, а Надія вже в курсі, хоч тільки на словах і коротко.

- Віра вже поділилася подіями, - шумно вдихнула я, залітаючи в простір Гугла.

Пів години минуло за секунду. 

Ознайомившись з контекстом новин я сиділа і розмірковувала - це добре чи погано, що всі знають про наші заручини з Шевченком?

Ніби добре – адже думала про план з фіктивним шлюбом. 

Але і погано – тому що ж нічого ще не вирішила. 

Добре – гроші будуть і мама заспокоїться. 

Погано – бо ж не кохання, а голий розрахунок, а я ж варта неземних почуттів…

І ще незрозуміло, як відреагує наречений. Вже майже-майже справжній.

Лише подумала про нього, а він тут як тут, на проводі.

- Привіт, - голос у Вадима спокійний, врівноважений, як завжди, не людина – а суцільна незворушність. Цікаво, що такого може вивести з себе?..

- Привіт, - я ж весела, мені трохи смішно від ситуації. Значить все добре, раз так сприймається ситуація, правильно?

- Бачила новини? – обережно підбирає слова мій майбутній чоловік. 

- Бачила, - так само лаконічно відповідаю. Треба ж прощупати ґрунт, що та як.

- І що скажеш? – ще одне коротке запитання.

- А ти? – ні-ні, голубчику, давай ти веди соло, а я в терцію підспіваю. Чи в кварту. Як складеться мелодія.

- Я думаю, що потрібно одружуватися, - сказав, як відрізав.

Фраза виявилась такою неочікуваною, що я аж розгубилася… 

- В якому сенсі? – майже прошепотіла.

- В прямому, - містер стислість та лаконічність.

- Ти мені по телефону пропонуєш вийти за тебе заміж? Насправді?! – що за хлопець мені такий попався?!!! 

Стоп, Надю, ти ж заміж не збиралися. 
Принаймні по-справжньому. Звідки тоді образа і гнів? 

- Я до тебе ввечері приїду і поговоримо, добре? Якщо мама зателефонує, твоя чи моя, підтверди, будь ласка. І не панікуй. Я знаю, що в тебе інші плани на найближчі роки. Не переживай, все буде добре. Бувай, Надю, - тепер видав цілу промову наречений і відключився.

Простий, як п’ять копійок. 

Ага, не хвилюйся! А як мені хтось скаже?!

Цілісінький день думала тільки про нього і що він мав на увазі, вся звелася, біднесенька, навіть обличчя помарніло і оченята поблякли від тих нервів.

От воно мені потрібно, в мої юні рочки, такі нерви? Краще б переживала за розпродаж в Зарі чи в H&M…

Дівчата розділяли мою занепокоєність, намагалися підтримати як могли, то чаю принесуть, то смаколика, то пожартують. Хороші в мене подружки, справжні, я їх дуже люблю і ціную. 

День з Богом пополам пережила, в очікуванні того гада повзучого, що ніяк не доповзе!

Я ж не звоню, тримаю марку, а вона вже ледь тримається! От-от марка відпаде!

Майже сьома година вечора, де він ходить?! 

Люта, як сім драконів, сиділа в ютубі і просто намагалася дивитися котиків, що мило залазять в коробки, та погляд раз за разом падав на телефон.

Марка вже майже все... 

Рука потяглася до мобільного, коли він врешті-решт зателефонував.

- Надю, чекаю під під’їздом студії, де ти працюєш, - Вадим же по голосу чувся безтурботним абсолютно. Ну що за людина така?! Я переживаю, місця собі не знайду, а він, як каменюка.

- Йду, - рявкнула і вимкнулась.

Дівчата повністю занурені в процес, щось там шиють на замовлення, тому я вирішила їх не відволікати, і так бавили мене на максималках.

Поглянула в зеркало, - красуня, хоч і з нетерпінням в очах.

Вадим чекав біля автомобіля, в строгому костюмі, з квітами в руках.

Ну хоч щось.

- Надійко, це тобі, не знаю, які квіти тобі подобаються, тому обирав на власний смак, - мені протягнули букет з білих хризантем, таких пухнастих і об’ємних, як хмаринки. Краса!

- Дякую, - щиро відповіла, згрібаючи квіти в обіймах. Що за милість? Така дрібниця, а приємно… Ну ми, дівчата, ласі на такі речі. 

- Поїхали повечеряємо, ти не проти? – взяв ініціативу наречений.