Глава 7

- Ходімо вип’ємо кави, чи що? – запропонувала майже чоловікові.

 -  Ходімо, голубко, - пожартував той.

- Так, зайчику, пострибали, - не залишилася в боргу я.

Ми пів години посиділи в приємній кафешці зі столиками на вулиці, трохи розмовляли, трохи мовчали. Якось перебували на одній хвилі.

- Давай ще походимо трохи? – цілком влучна ідея прозвучала в нашому ефірі, яку я з радістю підтримала.

- Гайда до фонтану, - без задньої думки запропонувала.

Ну а далі все по класиці жанру.

Я, він, вона, тобто, вода.

Діти гралися і хлюпалися, пробігаючи крізь фонтан та обливаючи з відра один одного… Ну а тут ми такі, сухенькі-некупані. З мене вода тільки й не лилася… З нього трохи ліпше, хоч голова не намокла і то добре.

Далі традиційно по схемі, побігли в його машину, застрибнули і помчали в квартиру за білою сорочкою.

- А мама пропонувала тобі лишити частину гардеробу в мене, - перший коментар, який почула, вийшовши з ванної кімнати. 

- Будеш мене підвозити додому, я винесу парочку сукеньок, - напівжартома відповіла. 

Бо то вже не розумієш в якому місці сміятися.

- Домовилися, - Вадим спокійний, як удав, мені б так вміти! – То що? Поїхали? Чи маму ще мою потрібно почекати, має зараз прийти. 

Вадим теж перевдягнувся і розслаблено сидів на дивані.

Красивий. 

Вже не незнайомець, в якійсь мірі, навіть, друг. 

Партнер.

Маму чекати не стали, та й код до замку, виявляється, Вадим змінив після останнього взлому квартири матінкою.

- Я наступного тижня їду у відрядження, тому побачення не буде, - вже біля мого під’їзду промовив чоловік.

Шкода… Та нема біди.

- Добре, тоді до зв’язку, бувай! – вискочила з машини і побігла до квартири мами. 

Взагалі в нас є будинок на Печерську, мама віддає перевагу йому та мені комфортніше в квартирі на Берестейській, якось все поряд і стрибнув в метро, при необхідності. 

Хоча я більше люблю кататися на своїй крихітці.

Просто її треба чимсь кормити, а з грошима так собі справи… Чорт забирай, може дійсно заміж вийти? Чи на роботу влаштуватися?..

Вже засинаючи згадала, що з мамою вже котрий день не виходжу на зв’язок, то вже час прийшов, може її десь в заручниках тримають, а я тут не парюся.

Ближче до обіда мама знайшлася.

І зовсім не одна.

З черговим майбутнім чоловіком.

- Надю, познайомся, це Стас, - матінка рідна світилася від щастя, аж очі різало. Та я була задоволена. Може відмінить моє весілля на користь свого?..

- Доброго дня, я – донька Катерини, - посміхнулася до цікавого, трохи сивогривого чоловіка. 

Чимсь він мені сподобався з першої секунди, така аура доброти і мудрості навкруги нього. 

Не типовий кадр для мами. 

Вона як самка богомола має домінувати, а тут за вдаваною спокійністю видніється стержень, характер. Чи то може так здалося, бо я не емпат і не експерт в оцінці чужих характерів. Скоріше навпаки, маю з цим труднощі.

- Ти обідала? – от навіть ця його фраза не стандартна. Це що за прояви турботи? 

Ні, всі (майже) татусі до мене добре ставилися, деякі трохи любили (мені так хочеться вірити), деякі щиро полюбили (це вже я впевнена), та всі вони, як один, спочатку дуже обережно до мене приглядалися.

Бо ж не зрозуміло що від тієї доньки чекати… І який вплив вона має на рокову матусю.

А тут відразу по-доброму.

Подивимося, що з цього вийде, може мамі врешті-решт пощастило?

- Ні, - по-чесному відповіла, а те, що мама крутить головою, так я не бачила. Як вона мого пустого гаманця. 

По завершенню обіду я переконалася, що чоловік вартий уваги і кохання. Сподіваюсь і мама до цього прийде.

- Як у вас з Вадимом? Все добре? Коли останній раз бачилися? – поміж стравами поцікавилася матусенька рідна.

- Нормально, знайомимося, вчора зустрічалися, - відрапортувала у відповідь на запит. 

Ну то може гроші повернеш? 

І квартира моя арендована поплила в прямому сенсі цього слова.

Та мовчу, бо не на часі такі розмови проводити, рідна жіночка привела чоловіка в хату! 

- Одружитеся і все буде влаштовано, - бізнес-леді є бізнес-леді. Не віднімеш і не добавиш.

- Надійко, а ти одружуєшся? Так рано? Зараз молодь не спішить з цими справами, - я говорила, що Стасик крутий? Так можу повторити.

Один, два…

- Карту тобі поки розблокую, та з лімітом, доню, тому не наглій! – ми зрозуміли одна одну без слів. От і прекрасно.

- Я піду, дякую за обід і до зустрічі, рада познайомитися, пане Стасе, - посміхнулася таточку майбутньому і поспішила по важливих справах – тратити гроші.