Глава 6

Вадим Шевченко

День почався досить непогано, спочатку маркетингова команда продемонструвала високі показники продажів нового продукту, потім відділ якості теж показав прогрес в досягненні стандартів.

Ми правильно рухаємося, тому і більш прикро стає, що батько ладен зарубати проект через мамині примхи.

Мама ж ходить і світиться, певно, внукам вже обирає штанці на сайтах дитячого одягу. Імена, само собою, вже давно обрані, для двох діток мінімум.

Цікаво на кого будуть схожі наші з Надею діти?.. В мене темніше волосся і карі очі, мабуть мої домінантні гени візьмуть верх над рецесивними блакитними очима дівчини. 

Стоп. 

А про що це я взагалі думаю?!

Які діти, хай йому грець! 

Збирайся, Вадиме, а то незчуєшся, як соплі будеш витирати меншенькому… 

Так, де там мої звіти?

- До Вадима Кириловича не можна! – почув, як надривно кричить моя секретар. Це щось новеньке.

В цю ж мить в двері мого кабінету влетіла Софія – моя подруга дитинства.

Не те, щоб подруга, скоріше знайома, наші батьки товаришували і ми, відповідно, не мали іншого вибору, як теж спілкуватися разом.

Потім Софія вийшла заміж в досить юному віці, потім другий раз вийшла заміж, і стався помилковий інцидент… Ми переспали. 

Я ж нічого не пропонував, не обговорював. Просто випадково зустрілися, вона була напідпитку, я теж (що зі мною трапляється вкрай рідко), ну і вона вільна, я вільний… Сталося, що сталося.

Але Соня вирішила, що я маю стати її третім чоловіком.

І почалося.

Вже дістала, сил немає. 

Я пояснював, що не бачу її поряд з собою, так, красива і заможна, так, одного соціального класу (хоча до чого тут це), проте не мого вона поля ягода і все тут.

І справа навіть не в двох ексах, просто ми абсолютно різні люди, як дві паралелі, що не перетинаються…

- Милий, привіт, скажи своїй секретарці, що мені можна без запису, - вона капризно надула губки, намагаючись продемонструвати декольте. 

- Софіє, ми ж домовлялися, що на роботу до мене ти не приходиш. Як і додому, і до моїх батьків. Серйозно, в тебе немає гордості? Ти ж мене переслідуєш, навіть стаття така є. Зупинись, будь ласка, ми знайомі багато років, вже дорослі люди, чого ти добиваєшся? – я говорив спокійно та в голосі відчувався метал, вже дістала. Скільки можна пояснювати нормальною мовою? Не хочеться грубити та, певно, вже настав час, несамовита жінка.

- Вадиме, я татку нажаліюся! – губи випнула ще сильніше, ніжка до ніжки. Я не ведуся на зовнішність, для чого ці жести? 

- Жалійся хоч папі Римському, - моє терпіння вже закінчувалося.

- Вадиме, ну що ти пручаєшся? Тобі 32 роки, мені 30, створимо чудову сім’ю, я народжу дитинку. Твоя ж мама хоче внуків! – я на мить уявив наших спільних дітей з випнутими губами і аж погано стало, не доведи Господи! Від однієї думки аж мороз по шкірі пройшовся. Бррр…

- Так мама моя вже знайшла майбутню маму моїх дітей, - ухватився за думку, що підкинула подруга дитинства.

- Не зрозуміла?…- очі, як у рибки, погляд здивовано-тупуватий, куди ж тут зрозуміти, як в голові одні салони краси і ботокси.

- В мене вже є наречена, молода дівчинка, їй 22 роки, - бачу, що зачепило, особливо за вік. Та мені її не шкода ні грама, шалена жінка з замашками маніяка. 

- Я тобі не вірю! – аж встала зі стільця. 

Тим часом в мене задзвонив телефон.

- Так, зараз буду, почекайте мене дві хвилини, - нарада почалася, а я особисті справи вирішую… Хороший керівник, нічого не скажеш. – Соню, я все сказав і маю йти працювати, де вихід ти знаєш. Бувай.

Сподіваюся, цього разу до неї дійде,

Ага. 

Дійшло.

На парковці мене знову упіймала ця ненормальна особа.

- Привіт ще раз, - на мене призовно дивилася Софія, проводячи рукою по своїм грудям, - Ти точно не хочеш це тіло? Мене всю? Я готова хоч зараз! – і вигнулася, як черв’як.

- Ти могла б косметику хоч обновити, а то виглядає вже не так епічно, як в обід. Соню, що тобі не зрозуміло в тому про що ми говорили сьогодні? – як головою об стінку, не хочу ж опускатися до рівня хамла, але вже, мабуть, час, тому що аргументи скінчилися.

- Що за наречена? Як її звати?  – аж підковами своїми буцнула, не забуваючи про губи. Що ті дівчата їх роблять, як вареники, це мода така? Я за своїми контрактами пропускаю всі тренди. Слава Богу.

- Я не повинен тобі відповідати, оскільки це абсолютно не твої справи. Та все ж огляду на наші дружні стосунки відповім: дівчину звати Надя, вона молода, струнка, красива і закохана в мене, - чомусь додав в кінці. Нехай буде, для достовірності розповіді. – Ми дуже скоро одружуємося, між іншим, тому будь ласка перестань мене переслідувати! Це непорядно і огидно. Я одружуюсь, ти розумієш? – холодні слова хлистали по обличчю не гірше батога, та мені вже хотілося остаточно поставити крапку.

- Добре… - нарешті дійшло. – Я тоді…піду? Знай, це ще не кінець!