Глава 3

— Ти ж розумієш, що від батьків не відмахнутися, - ми сиділи за чашкою чаю і вели діалог про майбутню долю-долечку.

- Не вдасться, - погодилася з очевидним.- Може переконаємо їх, що ми зустрічаємося? 

- І що це нам дасть? – єство бізнесмена всередині Вадима відразу ж прокинулося задля оцінки ризиків і прийняття найоптимальнішого результату з урахуванням поточних змінних.

- Відтермінування, - самій хотілося в це вірити…

- Може так, а може й ні, - оцінка ризиків вже майже завершувалась в його голові. Розумний. А я зате красива. І теж розумна! 

- То що ти пропонуєш? Ще разок зустрінемося і будемо морозитися? – говорю і розумію, ні, не прокатить… Не та в мене мамочка, таки лишить без грошей, а не хотілося б.

- Давай один раз на тиждень влаштовувати побачення. Скажемо, що знайомимося ближче, а я спробую вирішити свої проблеми і тоді зможу відмовитися,  - спокійний і врівноважений, мені це імпонує.

- А що в тебе за фінансові такі проблеми глобальні, що не можеш відразу відмовитися від затії матусь? – я легенько провела долонею по його руці, сама не знаю навіщо, якийсь імпульс. Проте стала цікава його реакція, чоловік здригнувся і відсів. Хм, він що боїться дотиків? Чи то виключно реакція на мою персону?

- Це не твої справи, але я поділюся. Ми займалися проектом майже три роки, якщо відмовлюся, то все доведеться зупинити, оскільки потрібне інвестування. А там близько двох тисяч робочих місць. Це велика відповідальність, я не готовий настільки радикально діяти, людям потрібно годувати сім’ї. Ну і моя робота та робота проектної команди… Загалом, спробую знайти фінансування в кредитуванні чи по ділових партнерах. Треба трохи часу на вирішення питання, - продовжив ділитися своєю причиною мій «наречений».

Я дивилася на нього і усвідомлювала, що слава Богу, мені мама підкинула абсолютно адекватного та дорослого партнера, з цілісним поглядом на життя. Він розуміє що саме йому потрібно…

Ну а я розумію чого мені не потрібно. Заміж. В мої 22 рочки.

- Тоді давай раз на тиждень влаштовувати побачення, - я навіть в цьому побачила позитив, не тільки ж з однолітками тусити, навчусь чогось від старшого покоління, та й цікавий він кадр, що тут гріха таїти. 

- Окей, - пролунала лаконічна відповідь.

- На цьому наша перша зустріч вважається офіційно завершеною, - хитро посміхнулася, встаючи зі стільчика, в його сорочці. 

Як для першого побачення, то дуже ми швидко просунулися: вдома побувала, його речі на себе приміряла, мама Галя в компрометуючій позі застукала, лишилось тільки тут переночувати.

- Я тебе відвезу, не поїдеш же ти в таком вигляді, -  він демонстративно вказав на мою-його сорочку.

Так… Всяке бувало, особливо після нічого клубу, ні-ні, я не гуляща дівка з сумнівною поведінкою, проте юність на те і юність, щоб робити трохи божевільні вчинки. От я і робила. 
Буквально пару разів. 

Не з хлопцями, ні, з подругами дуркували. 

Одного разу танцювали стриптиз на столі, звичайно лише до спідньої білизни (потім не знайшли свого одягу, що так пафосно розкидали), а ще разок в нижній білизні поверталася додому через те, що Вірка не розрахувала своїх сил і ну… те саме зробила… Бєєєє, як згадаю… Я все з себе зняла і вирішила епатажно шокувати сусідів зранку ранесенько, а ніж їхати додому в брудному і смердючому костюмі. Там і знімати особливо було нічого, все міні. Та й таке.  

- Дякую, - чемно відвела погляд, щоб не палитися. Менше знає – ліпше спить.

Додому їхали в тиші, вже на під’їзді домовилися зізвонитися через пару днів, щоб забукати час наступного побачення.

- Бувай, Надю, бережи себе, - наостанок додав мій новий знайомий, він же псевдонаречений.

- І ти себе, - помахала ручкою, граційно продефілювала, демонструючи себе, красиву, і на завершення ще разок обернулася. Поїхав… Для кого ж я тут старалася? 

Ні, таки треба його трохи взбудоражити, а то що це за справи, дівчина показує красу, а чоловік не ведеться… 

Не порядок. 

Виправимо.

Весь тиждень займалася проектуванням, конструюванням та моделюванням, зранку до ночі, мене як захватить Муза то все, немає людини, поки не відпустить.

Тому здивовано відповіла на дзвінок Вадима, що розповідав про наступне побачення, згідно графіку.

Це що тиждень минув?

Маман після розмови з тіткою Галею мене не чіпала, певно задовільнила розповідь майбутньої свахи та швидкість розвитку подій. 

Але і грошей не виділяла на мій власний бізнес. 

З дому не проганяє і то добре. 

Моя ж арендована квартира поки що для мене більше офіс, ательє, ніж справжнє житло. Треба ж готувати, щось класти в той холодильник в кінці кінців, одна морока.

- Привіт, Вадиме, так, давай завтра о восьмій, - підтвердила свою готовність зустрітися задля банального походу в кіно. Іншого він не пропонував, а я не проти – і фільм подивимося, і відмітимося в календарі побачень.

- Тоді до завтра, не спізнюйся, будь ласка, як минулого разу, - полетіла шпилька в мою сторону. Ех, що за джентльмени пішли? Не міг змовчати?