Глава 2

- Так, дівчата, йдемо на побачення, - сумно (насправді зовсім не сумно) зітхнула, запиваючи «біду» чаєм з шоколадним печивом.

- І що далі? Справді заручини і потім одружитеся? – Вірка є Вірка, недарма романи ті любовні запоєм читає, пора вже, здається, власні писати. 

- Просто разом сходимо в парк. Нічого більше, - переконую подруг і себе. 

Адже справді нічого особливого.

Вадим мені написав того ж вечора, відразу видно, що людина дії. Запропонував декілька дат та варіантів проведення часу – кіно, вечеря в ресторані, чи звичайна прогулянка київським парком.

І я обрала банальну прогулянку.

Тому що в кіно чи в ресторані не поговориш, а мені хотілося з ним познайомитися, дізнатися, як він ставиться до наших заручин, зрозуміти його подальшу стратегію. 

Три дні пролетіли і вже завтра очікувана зустріч. 

А вона очікувана, мушу визнати.

І я навіть трохи нервуюся. 

Хоча причин об’єктивно немає, скільки вже тих зустрічей було, але це ж з «нареченим»!

- А що вдягатимеш? – Люба з професійної точки зору (ми всі разом вчилися на факультеті «Технології і дизайну одягу») поглянула на мене, подумки перебираючи свої останні новинки сезону. 

- Ще не думала, - чесно зізналася в своїй безвідповідальності.

- Як?! – вигукнули обоє, Віра навіть за серце вхопилася.

- Вірочко, серце зліва, чи ти просто праву цицю потрогати вирішила? – Люба теж звернула увагу на жест нашої «Міс Емоціцність». 

- Не відволікаємося від основної теми, - не дала себе збити з пантелику Вірка, пильно дивлячись мені в очі. - Є ідеї?

- Та нічого особливого не планую вдягати - джинси, сорочку і туфельки чи кеди, - знову зізналася в гріхах перед світом моди.

Ох і прилетить мені зараз на горіхи від панночок-дизайнерок…

- Ти що?!!

- Серйозно?!! – вигукнули паралельно подружки, погляд при цьому осуджуючий. В обох.

- Що у вас є по новинках, зізнавайтеся, яке вбрання мушу продемонструвати світові? – приречено відповіла, в думках вже намагаючись пояснити чому знову вдяглася екстраординарно.

Дівчата працюють в парі і спеціалізуються на кутюр в стилі арт-деко, при цьому радикально і змістовно висвітлюють тему.

- Ми зараз підберемо, ходімо до нас в салон! – ентузіазм в роботі ми всі розділяли однаково, тому з задоволенням поринули в мистецтво.

Ввечері вже лежала і перед сном фантазувала, як пройде наша зустріч.

Я буду витончена, стримана, мила, спокійна і дуже елегантна.

Справжня леді.

Вадим Шевченко

День видався шаленим, купа нарад, неочікувані проблеми, приїзд партнера, ще й заступник захворів. 

Все разом і так невчасно.

Проте по моєму зовнішньому вигляду не скажеш, що втомився і просто хочеться сісти та дати собі хвилинку тиші і спокою.

Надія спізнювалася, як і очікувалося від пустої ляльки. В минулу нашу зустріч вона мені здалася цікавою, та сьогоднішня поведінка змушує переглянути свою думку про дівчину.

Вже чекаю 20 хвилин, ще 20 почекаю і поїду, мій час – це моя валюта, розкидатися та нехтувати коштовною цінністю нікому не дозволю, тим паче незнайомій для мене людині. 

Я стояв і злився на Надію, що так легковажно поставилася до зустрічі. 

22 роки, в голові рожева вата, що я очікував в кінці кінців?…

Вже встав, щоб йти в напрямку до машини, коли мій погляд натрапив на «чудо в пір‘ях», по іншому не охарактеризуєш цю… екзотичну пташечку.

Надія прямувала з високо піднятою головою до мене, в якомусь пір’ї і… Вона мокра?

- Привіт, а що з тобою сталося? – здивовано поглянув в очі, повні стриманого гніву, намагаючись з всіх сил не засміятися.

Ммм… леді виглядала незвично, екстраординарно, кидалася в око. 

Така собі зелена птиця з поскубаним пір’ям і трохи полита дощем…

- Не питай! – Надя махнула сумкою і з неї полилася вода.

- Пішли в машину, - промовив я, взяв її за руку і повів. 

Вона слухняно поспішила слідом.

Надія Ковальчук

Вбрання дівчата обирали довго і нудно, мені ніхто права голоса не надавав та я й не влізала, а то собі дорожче.

От мені завжди цікаво, як так сталося, що в повсякденному житті подруги не відрізняються від маси людей, вдягнені як середньостатистичні українки, а в творчості… Матінко ж моя рідна та всі мої вітчими!

- Віро, як я можу на прогулянку по парку  вдягти велюрову сукню зі вставками із хутра? Побійся Бога, наречений втече від мене в першому повороті!

- Згодна з тобою повністю! – підтримала мене Люба, при цьому підсовуючи якесь оксамитове вбрання з драпуванням.