Глава 1

- Ти ж обіцялала, мамо!!! – не змогла стриматися і перейшла на крик, хоча гріх на маму сваритися, мами ж святі люди, терплять нас від народження. 

Але цього разу мама абсолютно неправа. Не можна так.

- Я ж не кажу ні, доню, лише поставила маленьку умову, – мама хитро посміхнулася, намагаючись не демонструвати свого хорошого настрою.

- По твоєму вийти заміж це «маленька умова»?! Ага, манюсінька така умова, незначна, як сходити руки помити! – знову потік емоцій вирвався назовні. Терпіння – не моя сильна сторона, що вдієш? 

- Не нервуй, Надю, я хочу для тебе тільки найкращого, ти ж знаєш. Давай для початку познайомишся з нареченим, а потім побачимо, – ні, ну нормально? Вже він «наречений»!

- Не хочу і крапка! – категорично заявила, підкріпивши твердження тупотом ніжки на підборах. 

Придумала! Мене, молоду і гарну, в 22 роки, рахуй дитина, заміж віддавати. 

А як же емансипація? 

Як моя самореалізація? Чи що там ще в нинішніх дівчат в тренді?

І я так хочу!

- Як скажеш, доню. Тоді значить ніяких грошей для відкриття своєї справи тобі не потрібно , і кишенькові скорочу на 50%! - знає мої слабкі місця…

- Мамо, ну навіщо мені заміж? Ну так добре жили, я, ти і твої чоловіки, - брякнула не подумавши. – Ой, і мій вітчим. Ну, всі мої вітчими. По черзі, не разом же… - під кінець монологу зрозуміла, що краще б мовчала. 

Слово – то срібло, а мовчання – золото, тому й не вистачатиме тепер коштів на те саме золото… Ой, дівчата, мовчіть і слухайте ліпше, ніж як я… 

Один, два, три. Екшн.

- Надію, ти за кого мене маєш?! Думаєш, легко заробляти гроші жінці і при цьому ростити дитину? Невдячна! Думаєш від великого щастя я змінювала чоловіків один за іншим?! Як… як…

- Шкарпетки? – підказала мамочці.

- Шкарпетки, - підхопила вона, - Тьху, ти, Надю, які ще шкарпетки? Ти про моїх чоловіків говориш! Хоч і екс, та я всіх їх поважаю! – гордо зазначила мама.

Ну так, всіх і треба поважати. Всі молодці, маму не менше року витримували. А далі хто куди тікав.

Моя мама – прекрасна жінка, люблю її всім серцем і навіть нирками, та чоловіків вона їсть поїдом, як паучиха, вп‘ялася і тягне кров з бідного.

Спочатку, в глибокому дитинстві, маму було шкода, адже вона плакала, коли йшов черговий «татусь», а з дорослішанням все більше і більше ставало жаль «татусів».

Ну то таке, наразі нагальна проблема, що мамця вирішила і мені щастя збудувати… 

- Мамочко, ну благаю, навіщо мені той чоловік? Ну так все добре, я тільки випустилася з університету, молода і амбіційна, ще все життя попереду, - проговорювала ніжним голосочком, обіймаючи мамусю.

Може вдасться переконати?..

Ага.

Вдалося.

І ще раз вдалося.

Годину благала, приговорювала, просила, плакала, шепотіла, кричала, молила.

- Я вже домовилася з його мамою, вона моя подруга дитинства. Надю, він трохи старший тебе, гарний, високий, з хорошої сім’ї, вже керує компанією батьків, принаймні філіалом, тому при грошах. Дитино, що тобі ще треба? 

- Лише познайомитися? – поступилася я, тому що цю жінку неможливо напряму переграти, лише хитрістю.

- Знайомство і заручини, і всі кишенькові гроші твої. Після весілля – повний карт-бланш на старт-ап! - безапеляційно промовила акула бізнесу, вона ж мати моя ріднесенька.

І їй складно жити без підтримки чоловічого плеча? 

Не смішіть мої шкарпетки. 

- Час покаже, може я йому не сподобаюсь, - ідеї вже повним ходом вирували в моїй голові, створюючи образ антинареченої для прилизаного слухняного хлопчика.

Брррр, аж погано, як подумаю. 

Яке заміжжя?… 

Вадим Шевченко

- Ти серйозно? – все ще не міг повірити в сенс сказаного мамою. 

-Сину, а скільки я ще маю чекати на внуків? Так, серйозно! – здається це не жарт. Тато очі відводить. Значить і справді підстава від батьків. Отакої.

-Мамо, ми що в 13 столітті живемо? З яких пір батьки обирають дружину для сина? Може я сам справлюся?  Мені ж потім з нею жити! - намагався все ще донести трохи здорового глузду в цю дивну авантюру моєї мами. 

Придумала, так придумала. 

Це ж треба, і подумати не міг, що вона серйозно.

- Вадиме, ми місяць тому говорили на цю тему і ти сказав, що не проти одруження.- мама виглядає стурбованою і погляд невинний-невинний. Так я і повірив.

І чому в моїй сім’ї  бізнесменів, топ-менеджерів, - повний матріархат?…

-Я й не заперечую, я не проти одруження, але ж не на першій-ліпшій дівчині.

- Так вона і не перша-ліпша, - мамин ентузіазм та в корисне русло, ціни б їй, як співробітнику, не було! - Дівчинку звати Надійка, молоденька, 22 роки, красуня, дизайнерка одягу, розумненька, мама в неї бізнес-леді з головою на плечах. Моя давня подруга.