43. Ілля

Я був дуже злий на Мілану. Не очікував від неї подібного. Вона завжди була нормальною, ніколи не набридала мені з приставанннями, чим подобалась, як секретарка. Але сьогодні вона перейшла межу. 

— Ти перейшла межу, Мілано.

— Що такого страшного я зробила? — раптом вигукнула вона з обуренням. — Якби я взяла телефон когось із інших співробітників і просто зазирнула, ви б не поводилися так жорстко! Це все через те, що Олена — ваша наречена?  І вона усіляко намагається мене вижити звідси!

— Мілано, це все через те, що ти вчинила неправильно! А не через те, що ми з Оленою разом! І я впевнений, вона точно не намагалась тебе “вижити”. Олена добра, я її добре знаю!

 — Вона лицемірка! — Мілана зневажливо поглянула на Олену. — Прикидається пухнастою овечкою, але своє справжнє обличчя ще покаже! Ви ще пожалкуєте, що підпустили її до себе! 

 — Ти просто заздриш мені, — спокійно промовила Олена, яка спостерігала за цією сценою. 

— Я зараз заберу свої речі! Сама не хочу більше тут знаходитись! Я стільки для вас зробила, Ілля Максимовичу, а ви… Ви мене теж розчарували! 

— Збирайся, — сказав я насуплено. — Олено, ходімо поки що до мене в кабінет. Хай вона збереться. 

 — Добре, — Олена взяла зі столу свій мобільний і пройшла до мого кабінету. Там вона сіла в крісло і зітхнула. — Я думала, що вона вгамується. — сказала дуже тихо.

— Пробач. Я не думав, що все може дійти навіть до такого… І я б зробив це навіть якби на твоєму місці була інша. Ненормально, коли людина лізе в особисті речі іншої колеги. 

 — Все гаразд, — Олена усміхнулась мені. — Вона дійсно тоді нишпорила в моєму компі, хоч ти й не повірив спочатку. А тепер мабуть надто осміліла, аж забула про те, що ти знаходишся зовсім поруч. Сама собі вирила яму і сама ж у неї впала…

— Пробач, що я не повірив тоді. Просто мені реально здавалось це неможливим, — я зітхнув. — Вона вже три роки на мене працювала і завжди все було добре… А це як сказилась, коли ти прийшла. 

 — Може, вона мала на тебе види. була закохана. — Олена зітхнула. — Я, грішним ділом. сама подумала. що у вас з нею роман, просто ти це приховуєш. Вибач. що ревнувала тебе, зараз розумію, що це було безпідставно…

— Та ні, вона не мала бути в мене закохана. Ми завжди мали професійні стосунки, — відповів я замислено. — Може, вона так сильно боялась втратити своє місце, думала, що я все ж її вижену, — я зітхнув. 

 — Все могло бути… Може, не виганяй її зовсім, просто переведи на якусь іншу посаду, далі від важливих документів? 

— Може, так і варто зробити… Але сьогодні хай думає, що я її звільнив. Хай це буде їй покарання. Щоб наступного разу думала, що робить. Завтра після поїздки в Житомир подзвоню їй, — я зітхнув. — Добре, давай попрацюємо. Часу зараз дуже мало. Я маю все встигнути. А з Міланою розберусь після… 

— Так. авжеж, давай переглянемо ті доки для Житомира…

***

Ми все встигли. Я був радий цьому. От тільки працювали багато і довго, бо без Мілани, все ж, було важко. Ми повернулись додому вночі, мала вже спала, а от Джесі зустрічала. 

Я вже майже звик до цієї собаки. Добре, що більше вона нічого поганого не робила.  Мала дійсно стала її вигулювати, тож все йшло на диво добре. 

Ми були дуже втомлені сьогодні а прямо з самого ранку я виїхав на Житомир. 

От тільки коли я підʼїхав до обʼєкту на машині з охороною і водієм, то побачив на місці поліцейські машини.

Копи вийшли з них і підійшли до нас:

— Виходьте з машини, — сказав один із поліцейських. — Не робіть різких рухів, вас усіх потрібно обшукати. 

— Це, певно, якась помилка, — я вийшов з машини, охоронці теж вони попросили посвідчення у копів, ті показали, а потім стали обшукувати машину і нас. Мене взагалі приклали обличчям до капоту.

— Вас затримано за підозрою у махінаціях і шкоді, нанесеній екології, — почув я від поліцейських. — Зараз ми поїдемо у відділок, а потім суд визначить розмір застави…