42. Олена

Це був найкращий ранок у моєму житті, я прокинулася, як завжди, поряд з Іллею, але прокинулася у іншій якості. Ми справді були разом, були в стосунках, а не вдавали, що зустрічаємось…

Я щасливо усміхнулася, прислухаючись до того, що говорить Ілля. Це ж він мав сьогодні їхати в Житомир, от якби йому сказали, що їхати не потрібно… Щоб ми провели цей день якось по-особливому… 

Поки я замріялась. Ілля говорив: 

—  Зрозуміло, — він насупився. — Завтра зранку вже буду у вас. Сьогодні маю закрити негайні питання в Києві. Так. Чекайте.

Коли Ілля завершив розмову і поклав телефон, я підсунулася ближче й обійняла його.

 — Ти через мене відклав поїздку? — запитала, ледь усміхнувшись. 

— Ну, можна і так сказати. Не хочеться нікуди зараз. Я мав би сьогодні зранку виїхати… Вже поїду завтра зранку. Не хочу залишати тебе сьогодні. 

 — Дуже тебе кохаю, ти найкращий, — прошепотіла, тягнучись губами до його губ.

— І я кохаю тебе, — він поцілував мене. — Ходімо в душ, потім сніданок і робота… Все ж, справ трохи теж є, ну, вони є завжди… 

***

Ми поснідали, а потім поїхали на роботу.

 — Я почуваюся дуже щасливою, — сказала я, коли ми вже припаркувалися на стоянці поблизу офісу. — Дякую тобі за це…

— Я теж, почуваюсь найщасливішим завдяки тобі, — Ілля чмокнув мене в губи. — Блін, як тепер в офісі терпіти і поводитись “пристойно”... 

 — Ага, це буде складно, але ми впораємось з такою нелегкою задачею і будемо з нетерпінгням чекати вечора, — усміхнулась я.

Коли ми увійшли до приймальні, Мілана вже була там. Вона привіталася з Іллею, віддано зазирнувши йому в очі, а мене взагалі проігнорила.  І тільки коли за Іллею зачинилися двері кабінету, вона ніби помітила мене і сказала:

— Ну, і що ти сьогодні придумаєш, щоб вижити мене з фірми? Можеш не старатися, я важлива для Іллі, він мене не вижене! 

 — Для чого мені щось придумувати? — спокійно знизала плечима я. Сьогодні я була в такому гарному настрої, що навіть її “підколи” мене не зачіпали. — Працюй на здоров’я, головне, не лізь до мого компа! Я вже поставила пароль, так що немає сенсу тобі в ньому нишпорити…

— Яка розумниця, — вона скривилась. — Ніби мені є діло до твого компа, ти просто параноїчка.

 — Я тебе попередила, — сказала я. — А далі вже твоя відповідальність. 

Демонстративно одягла навушники, даючи зрозуміти. що розмова завершена, і взялася до роботи. 

Але через деякий час зрозуміла, що маю відійти до вбиральні. Ну, Мілана не повинна б більше поткнутися до компа, а якщо й спробує увійти, через вимогу паролю не зможе це зробити…

Я була відсутня кілька хвилин, а коли повернулася, то ще тільки відчиняючи двері, почула з приймальні сердитий голос Іллі.

— Мілано! Що ти собі дозволяєш?! Це чужа річ! За таке можна і звільнення отримати!

Я поспішно увійшла і побачила, що Мілана стоїть, вся червона, біля мого столу, а на столі лежить мій телефон. Я добре пам’ятала, що, коли виходила, він лежав у сумці. 

 — Просто телефон задзвонив і я хотіла подивитися. хто це, — забубоніла Мілана.  — Вибачте, я більше не буду…

— Ти мене дуже засмутила, —сказав Ілля.

— Не звільняйте мене, будь ласка, — стала просити Мілана, а я не втручалась. лише подумала, що за будь-який поганий вчинок неодмінно прилітає “бумеранг” рано чи пізно, , для Мілани він з’явився дуже швидко… 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!