38. Олена

Ця витівка Мілани дуже засмутила мене. І не так сама витівка, як те, що вона виставила мене смішною, і що сам Ілля, схоже, став на її бік. Може, мені й не треба було згаряча казати про звільнення, ще й писати заяву, алея хотіла, щоб він заступився за мене, а Мілану звільнив, або хоча б перевів на іншу посаду, щоб ми не сиділи з нею в одному кабінеті. Але нічого такого не відбулося. Мілана вийшла переможницею, а я виглядала досить по-дурному. 

А коли в нього задзвонив телефон, то Ілля, здається, взагалі забув про моє існування. Він слухав свого співрозмовника мовчки, дише час від часу повторюючи щось типу: “Гм”, “так”, “зрозуміло”... Може, то взагалі якась жінка йому дзвонила? 

 — Добре, я завтра зранку приїду, — сказав він. — Без мене поки що нічого не роби. Так, щось придумаємо. Це ще не кінець світу….

Чомусь я подумала, що це його коханка, і вона вагітна. Може, навіть, та сама Мілана вийшла.

 — Хто це? — запитала я, коли він завершив розмову. 

 — Це з Житомира, — відповів І Ілля, але якось так  відвів при цьому погляд, що мої підозри ще зміцнилися.  — Маю завтра знову туди поїхати, вас із Діаною уже не братиму,  постараюся обернутись за один день. 

 — Зрозуміло, — сказала я тихо. 

 — Олено, ти, будь ласка, відклади всі справи і займися тими бланками, — сказав він заклопотано. — Бо тут у мене купа роботи, не знаю, за що хапатися, так ще й ці придурки в суд подали…

З цими словами він увійшов до свого кабінету і зачинив за собою двері, а я залишилася сидіти за компом у ще гіршому настрої, ніж перед цим. 

Перше бажання було — відкрити ноут Мілани і повидаляти там усе. Хай побуде на моєму місці, відчує, як воно. Але я втрималась. Не буду  робити, як вона. Краще буду ігнорити її. 

Сіла за комп і почала набирати документ. 

Аж тут і Мілана повернулась. Пройшла повз мій стіл ходою фотомоделі, сіла на своє місце і заходилася роздивлятися  себе у дзеркало, тоді дістала з косметички помаду і стала фарбувати губи, легенько наспівуючи якусь мелодію і насмішкувато поглядаючи на мене. Мовляв, що, дурненька, працюєш? А я, може, тільки що з кимось цілувалася…

Раптом то вона дзвонила Іллі і сказала, що вагітна? А потім вони зустрілися в якомусь тихому місці і цілувались? 

Нічого не значить, що я бачила, як Ілля заходить до свого кабінету, я знала, що з нього був ще один, запасний вихід, яким користувався Ілля, коли не хотів виходити через приймальню. 

Мені захотілося підскочити до Мілани і сказати все, що я про неї думаю, але  я рахувала до десяти і набирала текст. Певно, там було багато помилок, бо я не могла думати ні про що, тільки про Іллю і про те, що наші стосунки несправжні, без сексу, тому він і втратив інтерес до мене…

***

Якось я з горем пополам зробила ці документи, а потім пішла на обід, цього разу сама, бо Ілля обідав зі своїми партнерами. В їдальні побачила Лізу з Катею, і вони тут же потягли мене за свій столик. 

 — Щось ти зовсім від нас відцуралася, — з докором в голосі сказала Ліза. — Як перейшла в приймальню до красунчика-боса, то забула старих подруг…

 — Ой, вибачте, просто справ багато, — знітилась я. — Знаєте, я б краще повернулася до вашого відділу, бо щось у тій приймальні з гадюкою Міланою мені некомфортно…

 — А що сталося? — тут же запитала Катя. — Розповідай! 

Тут уже я відірвалась на повну, бо, на відміну від Іллі, якого, схоже, мої проблеми не турбували, він був весь у своїх важливих клопотах, дівчата слухали мене уважно, ахали, охали, перепитували, обурювалися разом зі мною. 

Все-таки добре мати подруг! Мені відразу стало легше, немов камінь з душі звалився. Дівчата були на моєму боці, лаяли Міланку-гадину і обурювалися Іллею, який у всьому з нею погоджується. 

 — А все тому, — замислено сказала Катя, — що ти, Оленко, ніяк не спокусиш свого Іллю…

 — Ну, ми недавно цілувалися, — спробувала заперечити я. 

Ліза закотила очі. 

 — Цілувалися і за ручки трималися… — пирхнула вона. — Яка ж ти наївна, Оленко, хіба ти не знаєш, що насправді треба чоловікам? 

 — Знаю, — трохи розгублено проурмотіла я. — Але я думала, що це ще не на часі…

 — Треба розробити план! — підняла палець догори Катя. — І в тебе все вийде! 

 — Авжеж, он якз листом все класно склалося, — підтримала її Ліза. — Просто офігенно! 

Я не стала нагадувати подругам, що їхній “план” з листом насправді  пішов зовсім не за планом…. Мені так була потрібна зараз чиясь підтримка, що я наперед погоджувалася з усім, що вони  придумають…