32. Олена

Я трохи розгубилась, коли побачила Іллю практично без одягу, лише в рушнику, обмотаному навколо стегон. Зважаючи на ті поцілунки, які були прямо перед цим, моя уява одразу почала малювати різні картини, і я відчула, що червонію. Похапцем забігла в душ і стала під прохолодну воду, щоб трохи отямитись. 

“Так, треба зібратися і поводитись, як звичайно, це всього лиш гра… Уяви, що ти знімаєшся в кіно, хіба актриси так хвилюються, коли виконують якусь любовну сцену?” — спробувала я себе переконати. 

Потім витерлась рушником. накинула халат і вийшла з ванної. Побачила, що Ілля ліг у ліжко вже в футболці. Певно, він був і в білизні, ну, я сподівалась на це. 

Я розчесала волосся, потім скинула халат і в нічнушці залізла під ковдру, клацнувши перед цим вимикачем. Залишився горіти лише нічник на тумбочці Іллі. 

— Це нам потрібно йти на день народження твоєї родички? — запитала, зручно вмостившись на подушці. — У ці вихідні?

— Так, — Ілля зітхнув. — Ну, може Віталіна вже й покинула ті ідеї. Вона здалась мені позитивно налаштованою цього разу. Може, вона вже не буде звинувачувати мене в тому, що трапилось. 

— Сподіваюся, все буде добре. Може, то в неї був перший шок після загибелі сестри, а тепер вона вже заспокоїлась…

— Я теж на це сподіваюсь. Діані не зашкодить наявність ще однієї родички жінки. 

— Тоді, певно, ми маємо купити подарунок?  — запитала я.

— Так, давай щось купимо. Правда, я не дуже добре знаю її вподобання зараз… Хоча і раніше ми були не те щоб близькі… Добре, ну, щось вже купимо. 

— Можна подарувати якийсь сертифікат, у спа-салон чи магазин косметики, в вона вже обере сама, що їй сподобається, — запропонувала я. 

— Добре, давай так і зробимо…

***

Наступного ранку я знову прокинулася в обіймах Іллі. Це вже прямо ставало традицією. Але, здається, нам обом це подобалось…

— Доброго ранку, — сказала я і тут згадала вчорашній поцілунок, від чого моє серце забилося швидше. Ми зараз були так близько, що він цілком міг знову торкнутися моїх губ своїми… Чомусь я не могла зараз думати ні про що інше, як тільки про те, що вчора відчувала…

— Доброго ранку, — він сковтнув слину і облизнув губи. — Знаєш, сьогодні все якось трохи інакше, ніж зазвичай, — додав тихіше. — Хоч ми ніби і прокидаємось разом просто так само, як і раніше.

— Так, у мене таке ж відчуття, ніби щось змінилося, — тихо сказала я. — І мені це подобається…

— Мені теж подобається, — він подався вперед і чмокнув мене в губи. — Добре, я піду в душ перший, — він підморгнув мені, встав з ліжка і пішов до вбиральні…

***

Коли ми їхали на роботу, Ілля сказав:

— Я тут подумав… А ти дуже хочеш працювати у відділі маркетингу? Може, перейдеш до мене в приймальню? У мене там сидить секретарка, але до того ще була окрема помчниця. Все ж, секретарці одній трохи важко робити і якісь дрібні і більш серйозні завдання разом. Вона раніше тільки каву мені в основному заварювала, замовляла обіди і всяке таке. 

Це була хвилююча пропозиція. Вона свідчила про те, що Ілля хоче і на роботі бачити мене поруч з собою. Принаймні, так мені здавалося…

 — Звичайно, я не проти, — відповіла я. — Буду рада тобі допомагати…

— Супер. Так ми будемо весь час бачитись. Сподіваюсь, я тобі не набридну, — сказав він напівжартома і засміявся.

 — Звісно, ні… От тільки чи Мілана не образиться? У неї досить запальна вдача. 

— Я ж не звільняю її, чому вона буде ображатись? — відповів він питанням на питання. — Вона лишається на своїй посаді. 

 — Тоді добре, я теж буду щаслива бути поруч з тобою, — сказавши це, я відчула, як кров приливає до щік…

***

Мілана сприйняла новину наче спокійно. Але вона демонстративно мене ігнорувала, що, звісно, було не дуже приємно, адже ми сиділи тепер в одному кабінеті.

А коли я пішла до вбиральні, то почула її голос з сусіднього кабінету, через жарку погоду двері були привідчинені, і голос Мілани було дуже добре чути навіть в коридорі. 

 — Я так і говорила, що вона захоче повністю взяти шефа під свій контроль, — розповідала Мілана комусь із колег.  — Не здивуюся, якщо ще й обкраде його і втече, коли побачить когось, на її думку, перспективнішого… По ній же видно — типова аферистка, а він втюрився в неї і нічого не бачить! 

 — Ага, мені теж вона здалася підозрілою, ще як тільки прийшла в нашу компанію, — відповіла співрозмовниця Мілани. 

У мене було таке відчуття, немов мені прилюдно дали ляпаса. Сором, образа, бажання увірватися туди і змусити їх відповідати за свої слова… Але я стримала емоції, гарячковість тут точно не допоможе… От тільки сльози стояли в очах, щоки горіли, і думки були всі тільки про цю підслухану ненароком розмову…

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->