30. Олена

Я розгублено дивилась на Іллю, не розуміючи, жартує він чи говорить серйозно. 

— Щоб грати роль перед соцслужбами? — запитала з нервовим смішком.  

— Ну, щоб ми виглядали більш невимушено, — він теж нервово посміхнувся. — Чи ти проти? Не хочеш зі мною цілуватись?

— Та ні, я  просто… Це досить несподівана пропозиція, — пробурмотіла я, відчуваючи, як кров приливає до щік і серце починає битися вдвічі сильніше. — Хоча, думаю, ти маєш рацію… Все має виглядати переконливо…

— Може, тоді ввечері, коли мала засне. Ну, в нашій кімнаті, — запропонував Ілля. — Щоб ніхто не бачив. 

— Добре, я не проти, — кивнула я. Відчувала сильне хвилювання. Якби ж то він справді був байдужий мені, то можна було б і поцілуватися не по-справжньому, але одна думка про цей поцілунок викликала паніку і одночасно захват. — Добре, потренуємося, — видихнула і засміялася. Поводилась як якийсь підліток і злилася через це на себе. 

— Ага, потренуємось, — він теж засміявся. — Ну, все буде добре. Що ми, дорослі люди, розберемось з цим, правда?

— Так, звичайно, розберемось, — кивнула я. 

***

Увечері ми зустрілися в своїй кімнаті, і, схоже, що обоє почували себе не дуже зручно. 

— З чого почнемо? — запитала я в Іллі. 

— Ну, зручніше буде сісти, — він кивнув на ліжко і сів на нього. — Сідай поруч. 

Я вмостилася на ліжку на деякій відстані від нього. 

— Почуваюся якось дивно, — зізналась, знічено усміхнувшись. 

— Я теж. Серце швидко бʼється, — Ілля торкнувся моєї долоні і потягнув її до своїх грудей, а потім поклав туди. — Чуєш?

 — Ти хвилюєшся? — запитала я. — Я так, давно так сильно не хвилювалася… Ну, мабуть, з того моменту, коли ти прочитав мого листа замість Веніаміна…

— Але це було не так вже і давно, — він сковтнув слину і облизнув губи. Його серце під моєю рукою стало битись ще швидше і сильніше, а потім від подався вперед і прошепотів мені в губи. — Можна?...

Я мовчки кивнула, в роті враз пересохло і я теж облизнула губи, а потім заплющила очі. 

За мить його губи торкнулись моїх і якщо перший дотик був цілком легким, то вже за мить його губи стали більш наполегливими, ніби він давно хотів зробити це зі мною. Я аж затремтіла від емоцій, що переповнювали мене, спершу розгубилася і завмерла, а тоді стала відповідати на поцілунок. Це був мабуть найбільш хвилюючий момент у моєму житті. Я подумала, що не просто захопилася Іллею, а дійсно закохалась у нього. Цікаво, чи він також відчуває щось подібне? 

Коли я відповіла, його долоні лягли мені на талію і він притягнув мене ближче до себе, не розриваючи поцілунку, а навпаки, тільки поглиблюючи його. 

Я відчула, що від його дотику по всьому моєму тілу побігли мурашки. 

Я обійняла його, поклавши руки йому на плечі і подумала, що хотіла б, щоб ця мить ніколи не закінчувалась. 

Чому ми ніколи не робили цього раніше?

Він раптом потягнув мене собі на руки, це було несподівано, і я сіла йому на коліна, тепер усім тілом відчуваючи тепло, що йшло від його тіла. 

Подумала, що, може, варто зупинитися, а то Ілля вважатиме мене якоюсь легкодоступною…

Він притис мене сильніше до себе, не розриваючи поцілунку, і я одразу відчула, наскільки він збуджений. 

Мною заволоділа спокуса піддатися цьому пориву, адже всі й так думають, що ми пара… Та чи не пошкодую я, адже Ілля не кохає мене насправді? Тоді вдень, коли я запропонувала фіктивний шлюб, він відмовився, отже його свобода йому дорожча…

Думка про це трохи витверезила мене. 

Я вивільнилася з його обіймів, відчуваючи, що серце досі сильно калатає в грудях, а ноги підкошуються. 

 — Вибач,  — пробурмотіла я і, підвівшись на ноги, вискочила з кімнати і зачинилась у ванній. Хлюпнула в обличчя холодною водою, щоб трохи прийти до тями, і повернутися назад уже більш спокійною…

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->