29. Ілля

— Олена моя наречена, а не коханка! — не погодився я. Ну, з нареченими то був правда перебір наразі, більше для соцслужб, але у мене дійсно вже були серйозні наміри щодо неї. — І не був я з іншою жінкою! В Житомирі була робоча зустріч!

 — Тоді чому ви потягнули на робочу зустріч дитину, ще й коли вона була хвора?  — запитав чоловік крижаним тоном. 

— Я захворіла вже там, а не вдома. І я сама просилась поїхати, бо сумую за татом! — вигукнула Діана. 

— Отже, все ясно, на сьогодні наша розмова завершена, але незабаром ми прийдемо знову, — сказала жінка. — Сподіваємось, ви візьмете до уваги наші зауваження, інакше можливий той варіант розвитку подій, що дитину у вас вилучать і передадуть під опіку родичам її матері…

Я підтис губи і стис долоні в кулаки. Не можна було зараз з ними сперечатися, мало що вони ще про мене б подумали.

— Я прийму до уваги зауваження. Але вам нема за що забирати Діану. Я хороший батько, — процідив я крізь зуби.

 — А як швидко ви плануєте весілля? — солодко усміхнулася представниця соцслужби. — Можливо, узаконення ваших стосунків позитивно вплине на дитину? Їй потрібна жіноча турбота. Якщо під час наступного візиту ми побачимо зміни на краще, не будемо подавати клопотання щодо вилучення дитини з сім’ї…

— Ну, ми ще не обговорювали дати, — я трохи розгубився. — Але Олена живе з нами, хіба це вже не допомагає додати жіночої турботи?

 — Так, це вже добре, але все одно тільки офіційний шлюб — це найкращий для вас спосіб залишити дитину з вами. Подумайте над цим…

— Добре, дякую, — буркнув я. 

Вони попрощались і нарешті ми випроводили їх з будинку. Я видихнув, але на душі було якось неспокійно. 

— Тату, мене справді можуть забрати, якщо ви з Оленою не одружитесь? — стурбовано поглянула на мене Діана. 

— Ні, тебе ніхто не може забрати, — я підхопив малу на руки і обійняв. — Я багатий і успішний. Хоч одружений, хоч ні — я можу тебе утримувати в належних умовах. Ця парочка просто якась надто прискіплива. 

— Ну, ми можемо справді одружитися, — раптом сказала Олена. — Фіктивно, щоб вони від тебе відчепилися. А потім можна буде й розлучитись…

— Ні, я не змушу тебе отак зі мною одружуватись, — я похитав головою, хоча від думки, що ми могли б одружитись, серце одразу забилось частіше. — Все ж, ти дівчинка ну, жінка, для жінок це дуже важливо, я знаю. 

 — Мені хочеться, щоб Діана залишилася вдома, — зітхнула Олена. 

— Авжеж, я зроблю для цього все. Діана залишиться, тут немає навіть інших варіантів. Вона буде зі мною… Дякую тобі, Олено, що ти також на нашому боці, для мене це дуже важливо, — я зазирнув їй в очі і торкнувся її долоні. 

— І я тобі дякую, — вона усміхнулась. — Ти хороший тато, я не сумніваюся, що з тобою Діані буде найкраще…

Мені було дуже приємно чути ці слова. І взагалі мені було приємно знаходитись поруч з Оленою.

— Тату, а ви з Оленою ж вже цілувались? — раптом запитала Діана. 

Олена явно була розгублена, вона поглянула на мене, округливши очі. 

З врахуванням, що ми ніби як спали в одному ліжку та і що для соцслужб ми були парою, авжеж, я мав би сказати "так". Сподівався, Олена мені підіграє.

— Авжеж, цілувались, — я усміхнувся, але усмішка ця була трохи нервова. Я не любив обманювати доньку, але боявся, що вона все ж може нас видати наступного візиту, тому мусив обманути її. — Ми ж дорослі. 

— А у вас будуть діти? — наступне її питання вже зовсім змусило Олену почервоніти.

— Ну, поки що ми не планували. Але потім хтозна… Добре, Діано, іди до Тані, ми зараз підійдемо. Треба дещо з Оленою обговорити, — мені в голову прийшла одна ідея і чомусь хотілось зайнятись її реалізацією прямо зараз. 

— Добре, я пішла, — мала підморгнула нам і вибігла за двері. 

—  Я тут подумав… Нам дійсно треба принаймні мати досвід кхм… Поцілунків,  — сказав я неголосно Олені, поки не встиг передумати… 

***
привіт, а ви додали книгу до бібліотеки і поставили сердечко?