27. Ілля

Я зітхнув. Діана плавати ще не вміла. Вона не дуже любила воду, я здивувався, що вона не злякалась стрибати за собакою. І все ж це був нерозважливий вчинок. Та і Таня не простежила, все ж. 

— Ми вже їдемо, — сказав я. — Скоро будемо. Діана в порядку? 

— Так, все нормально, вона сприйняла це як пригоду. — затараторила Таня. — Надалі я буду уважніше дивитися за нею, а собаку ми посадимо на повідок, і будемо на повідку вигулювати…

— Добре, розберемось, — я зітхнув і відбив виклик. — Все ж, з цією собакою одні проблеми, — сказав, ледь насупившись. 

— Ну, вона підросте і стане більш слухняною, — сказала Олена. — Зрештою, охоронці добре зреагували і все обійшлось.  Але про повідок я згодна, щоб не ганятися за Джессі по всьому подвір’ю….

— Ну, сподіваюсь, що стане, — я кивнув.

Додому ми доїхали доволі швидко. Коли зайшли у вітальню, я побачив малу, вона відразу підбігла до мене і, винувато нахиливши голову, промовила:

— Тату, я просто злякалася, що Джессі втоне, вибач…

— Але ти могла вдаритись і плавати ти не вмієш, — я зітхнув, обіймаючи її. 

— Я вже трохи вмію, ми ж ходили в басейн… Ну, більше не буду стрибати в ставок, обіцяю!  Все ж добре закінчилось…

Саме в цю мить охорона набрала мене на мобільний. Я здивувався, бо зазвичай вони не дзвонили мені, коли я був вдома. 

— Алло? 

— Ілля Максимович, тут прийшли якісь люди, відрекомендувалися, як представники Служби у справах дітей, пропустити їх? — запитав охоронець. 

Я вже майже забув про них. Вони ж все погрожували прийти. Власне, через це мені і потрібна була спочатку Олена… Бляха, але чому саме в такий момент? 

— Діано, сонечко, зараз сюди прийдуть люди, то краще їм не казати про те, що сталось, — сказав я швидко. — Добре? 

 — Так, я не скажу, — мала насупилась. — А що цим людям потрібно? Може, випустити на них Джессі, щоб вони злякались і пішли геть?

— Ну, вони перевірити, в яких умовах виховується ваша донька…

— Добрий день, так, авжеж, — я кивнув і відступив вбік, щоб вони могли пройти в будинок. — Що саме вам показати? 

 — Кімнату дівчинки для початку, та і весь будинок і територію, і ще ми б хотіли переконатися, чи у вас точно безпечно для дитини, адже так часто, коли батьки зайняті роботою і не мають часу на виховання дітей, з ними можуть трапитися нещасні випадки…

— Я намагаюсь проводити з Діаною максимум часу, — сказав я. Ну, душею я трохи кривив. Все ж, я був трудоголіком… Хоча от останній раз я Діану навіть на роботу брав до Житомира… — Добре, ходімо до її кімнати. А шляхом туди покажу і все інше.

Ми пройшлися спочатку першим поверхом, потім пішли на другий. В будинку було чисто, тож я сподівався, їм ні до чого буде придертись. 

 — Кажете, дитиною займається няня, коли ви на роботі? А вона ретельно виконує свої обов‘язки?

— Авжеж, ретельно. Тетяна дипломована вихователька а також проходила курси першої допомоги, — повідомив я. 

 Ми якраз підійшли до кімнати малої і я постукав. Олена весь цей час стояла мовчки, я бачив, що її все це застало зненацька.

— Доню, вийдеш до нас? 

— Так, тату, йду,  — почув голос Діани і вона разом із Тетяною вийшли з кімнати.

— Діано, добрий вечір, — жінка з соцслужб усміхнулась і присіла перед Діаною. — А чому в тебе мокре волосся? Ще ж ніби рано спати? 

 — То я… купалася, —  якось не дуже впевнено сказала мала. 

— Купалася? Вдома?

 — Так, — вона кивнула.  — Не вдома, а у ставку…

І тут же ойкнула і затулила рота рукою. 

— У ставку? 

— Я просто хотіла врятувати Джесі, та не могла я втонути, хоч і не дуже вмію плавати, тато дарма переживав… Все ж добре… 

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->