26. Олена

Я побачила, що вираз обличчя Іллі змінився. коли він слухав свою співрозмовницю. Я чула, що то була жінка, бо в неї був досить гучний голос, але, звісно, слів не розбирала, і  тому в голову закралися тривожні думки. Може, це якась його колишня? Або мати? 

Зрештою, Ілля відповів:

— Добрий ранок. Так, в принципі, я не проти, — хоч він і сказав ці слова, але я бачила, що його обличчя ледь напружилось. — Можемо приїхати. Я, Олена і мала. Олена — це моя… Наречена, — сказав він з невеликою паузою перед останнім словом. — Добре, тоді до зустрічі, — і прибрав телефон від вуха, а потім зітхнув. 

— Хтось із твоїх родичів дзвонив? — здогадалась я. 

— Це Віталіна. Сестра моєї дружини. Ну, моя дружина померла, — одразу додав він. — Віталіна хотіла тоді забрати у мене Діану. 

— Он як… А чому вона хотіла її забрати? — здивувалась я. — Це якби ти погано дбав про доньку, але ж у вас благополучна родина… Дівчинка всім забезпечена, і няня в неї є…

— Вона казала, що так як Діана дівчинка, їй краще зростати з жінкою, в повноцінній родині. Ну, можливо, щось в цьому є, але все одно я її рідний батько. Я впевнений, що Діана має бути зі мною. І що я зможу попіклуватись про неї. Хай я і не жінка, — хмикнув він. 

 — Ну, то такі собі аргументи, — хмикнула я. — Таня ж жінка, і я жінка, тож жінок в оточенні Діани не бракує… Може, просто та Віталіна тебе недолюблює, тому й хоче так вчинити? Може, якісь конфлікти були у вас? 

— Ну, вона дійсно мене недолюблює, — кивнув Ілля. — Невзлюбила з першого погляду, можна сказати. Але я не знаю, за що. Я нічого поганого їй не робив. 

— А тепер вона запрошує тебе в гості? Може, дізналася про мене й хоче на мене поглянути? 

— Можливо, — кивнув Ілля. — Вона завжди була доволі допитлива.

 — Ну, то сходимо, коли вона побачить, що в тебе є дівчина, вже не буде хотіти забрати до себе Діану…

— Сподіваюсь, так і буде, — він усміхнувся. — Добре, ходімо в офіс. Мені треба поговорити з юристами сьогодні. Підготуватись до ще однієї поїздки в Житомир. 

 — Так, ходімо…

***

Коли я увійшла до кабінету, який ділила з  Лізою і Катею, вони тут же засипали мене запитаннями.

 — Ну що, у вас уже все було? — Ліза аж підстрибувала на місці від нетерпіння. 

 — Ще ні, — відмахнулась від неї я. 

— А що так? — Катя здивувалась. — Може у нього… тойво, проблеми там? Ну, з цим… Жеребець вже не активний? Вже виконав функцію, коли народилась донька, і пішов на пенсію? — вона зареготала.

 — Та ну тебе, — я насупилась. — Просто він відповідальний. Хоче, щоб усе було найкращим чином… Коли ми обоє будемо готові…

— Щось він взагалі не поспішає… А що як його дружина народила не від нього? — тут же запитала Ліза. — І він ще цнотливий?! Інакше я не знаю, як пояснити те, що ви не спите!

 — Та ну, з такою зовнішністю він не може бути цнотливим, — заперечила Катя. — Тут точно проблеми зі здоров’ям… Нервова робота впливає на ці органи, то, може, Олено, тобі купити віагру і дати йому?

 — Дякую, що ви так за мене турбуєтесь, дівчатка, — я усміхнулась. — Але ми з Іллею якось самі розберемося з нашими особистими справами….

— Може, ти просто не дуже стараєшся? Тобі треба вдягнути щось сексуальне, якийсь пеньюар і застати його зненацька, — Ліза дістала мобільний. — Можемо замовити тобі щось онлайн.

Я подумала про те, що дівчата в чомусь мають рацію, хай і перебільшують. Мені дійсно в глибині душі хотілося, щоб наші стосунки з Іллею стали справжніми, а не фіктивними. Але я нізащо не стану провокувати його відвертим одягом чи щось підсипати в  їжу… Мені хотілося, щоб це він зробив перший крок і довів, що я теж йому небайдужа…

***

Коли ми вже їхали додому, раптом в Іллі знову задзвонив телефон. Він прийняв виклик на гучномовець машини.

—  Ілля Максимович, ви тільки не хвилюйтесь, — я почула голос  Тані. 

— Що трапилось? — Ілля одразу насупився. 

 — Тут собака впала в ставок, а Діана полізла її рятувати, ну охоронці витягнули обох, нічого страшного, просто щоб ви знали… Я лише на хвилину відвернулася, а вона взяла й стрибнула в воду…

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->