24. Олена

Мені було так шкода Діану, що я вирішила підтримати її. 

— Лікар оглянув Джессі і сказав, що вона здорова. Їй дали антигельмінтне і обробили від бліх, — сказала я. — Може, нічого страшного не буде, якщо ми візьмемо її з собою? Вона не має вирости велика, це якась дрібна порода, але тут, без господарів, собачці буде важко вижити…

— І хто буде за нею стежити? — Ілля насупився. — Тварина — не іграшка. Діані вона набридне за пару днів. 

 — Я можу допомагати Діані, — визвалась я. — А потім ваша донька зможе і сама доглядати за своєю улюбленицею.  Це виробляє відповідальність. 

— Тату, ну будь ласка, я буду стежити за Джессі, буду все робити! — мала поглянула на Іллю. 

— Якщо собака буде недоглянута, або нагадить в домі, вона піде до притулку, — Ілля насупився. 

 — Я буду її виводити гуляти на подвір’я! — вигукнула Діана. — Дякую, тату! Я знала, що ти в мене найкращий! 

— Добре, поїхали вже додому, — буркнув Ілля. — Тут нам вже робити все одно нічого….

***

Коли ми вже сиділи в машині ( Діана дрімала в обнімку із сплячою Джессі), я тихо запитала в Іллі:

 — З твого настрою бачу, що розмова була не надто продуктивною?

— Ткаченко на контакт не пішов, — він насупився. 

 — І які тепер у нас плани?

— Зараз треба поговорити з юристами в першу чергу. Втихомирити тих мітингувальників — це пункт два. Доведеться їздити до Житомиру ці дні. Поки все не устаканиться. Але спочатку у нас відкриття нового магазину в ТЦ. Поки в мене нема часу розбиратись тут. 

 — Ясно… Не варто так засмучуватися, юристи обовʼязково щось придумають, — промовила я, торкнувшись його руки.  — А можна ще спробувати найняти приватного детектива, щоб довести причетність Ткаченка до всіх цих мітингів…

— Як варіант, — погодився Ілля, переплівши наші пальці і зазирнувши мені в очі. — Знаєш, ти дуже мені допомогла. І допомагаєш. 

 — І готова допомагати надалі, — я усміхнулась, побачивши, що він ніби трохи розслабився і “відтанув”. — Проблеми завжди будуть, але важливо не сприймати їх близько до серця і завжди знати, що за хмарами є сонце…

— Знаєш, про що я зараз подумав? — відповів він неголосно. 

— Про що? — чомусь моє серце забилося швидше від думки про те, що Ілля міг мати на увазі. 

— Ти зараз стала таким сонцем для мене, — сказав він мені на вухо. 

Я усміхнулася трохи знічено. 

— Мені дуже приємно це чути… Я рада, що зустріла тебе і Діану. Можливо, я в чомусь не ідеальна помічниця, але я дуже хочу, щоб у вас все було добре…

— Я теж радий, що ти зʼявилась в нашому житті, — він ледь облизнув губи.

 — Тату, я хочу в туалет, і Джессі здається теж, — почули ми голос Діани з заднього сидіння… 

***

Коли ми приїхали додому, Джессі одразу кинулась вивчати будинок. 

 — Вона буде спати зі мною, — заявила Діана. 

 — Класти собачку в ліжко не треба, ми можемо їй зробити постіль у коробці в твоїй кімнаті, — сказала я.  — А вранці, коли ти прокинешся, зможеш з нею погуляти в дворі…

 — А ти ж спиш з татом в одному ліжку, чому мені не можна взяти Джессі? — вперлася Діана. 

Я відчула, що червонію.

 — Бо Джессі не людина, а собака..

— І її треба вигулювати, — додав Ілля. — Або може взагалі  хай ночує на вулиці. Вона ж може помітити все. 

 — Ні, не можна на вулиці, вона замерзне! — захвилювалась Діана. — Добре, хай вже спить в коробці у моїй кімнаті! 

Джессі виглядала задоволеною. Мабуть, за все своє недовге собаче життя їй не діставалося стільки уваги. як сьогодні…

***

Ми приїхали втомлені, нашвидкуруч перекусили, прийняли душ та полягали спати. А вранці мене розбудив сердитий вигук Іллі: 

— Клята собака, я зараз тебе як зловлю!.... Мало тобі не покажеться!... Я тебе прибʼю!

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->