20. Олена

Побачивши ту помаду, я не втрималась… Мені треба було тримати себе в руках, але я трохи перенервувала через хворобу малої, а тут ще Ілля затримався… Все якось наклалось одне на одне, і я втратила рівновагу…

 — Ні, не все одно, — сказала, дивлячись йому в очі. — Але хіба це має якесь значення?

— Тоді не кажи, що я не маю казати, чи було щось, — видихнув він мені в губи, а його долоня торкнулась моєї талії. — І так, це має значення. Журналістка мене зовсім не цікавить. 

 — Схоже, ти забагато випив, — сказала я, відсторонившись, при цьому моє серце калатало так сильно, що, боюся, Ілля теж чув ці звуки.  — Тобі треба відпочити… І мені теж…

— У нас взагалі-то одне ліжко на двох, — нагадав Ілля, ледь усміхнувшись.

Я відчула, що червонію. 

 — І що, ми ж обоє знаємо, що це всього лиш фікція? — сказала, не впізнавши свій голос.  

Він раптом подався вперед, прикриваючи очі, але я швидко сказала: 

— Я піду перша в душ!

І швидко заховалася за дверима ванної, сподіваючись, що або він сам засне, не дочекавшись мого повернення, або я прикинуся сплячою, поки Ілля буде в душі…

Коли я вийшла, витираючи волосся рушником, то побачила, що Ілля лежить на ліжку з заплющеними очима.

Я тихенько відкинула ковдру зі свого боку ліжка і заховалася під неї. А потім покликала:

— Ілля, ти спиш? 

Але він не відповів. Тільки так само рівно дихав. 

Тоді я теж заплющила очі і відразу провалилася в сон…

***

Коли прокинулась, уже був ранок. Ілля обіймав мене уві сні, він все ще міцно спав.  

Я спробувала потихеньку вислизнути з його обіймів, але він прокинувся.

 — Доброго ранку. — сказала я. — Голова не болить?

— Доброго ранку, — він видихнув прямо мені в шию і по шкірі побігла зграя мурашок. — Не те щоб прямо болить, але важка. 

 — Зробити тобі каву? В мене є й таблетки від болю… — я  встала з ліжка і тільки тут побачила, що спала в халаті і з нерозчесаним після миття волоссям, тепер воно стирчало в різні боки. У дзеркалі на стіні було чудово видно цю картину.  — Ой, мені треба терміново  привести себе в пристойний вигляд…

— Давай каву, — Ілля усміхнувся. — І нормальний в тебе вигляд, як на людину, яка щойно встала з ліжка. 

 — Я забула вчора вкласти волосся, — стала виправдовуватись я. — Так і лягла з мокрим, і тепер у мене на голові вибух на макаронній фабриці… А які в нас плани на сьогодні? Я швиденько приведу себе до належного вигляду і зроблю нам каву…

— Так як Діана захворіла, ми, певно, поїдемо. Якраз почекаємо статтю і реакцію людей. А потім можливо знов доведеться приїхати, — відповів Ілля. 

 — Так, звичайно, не маю нічого проти, — я кивнула. — А коли вийде стаття?

— Має сьогодні, сподіваюсь якомога раніше. З іншого боку, ми в будь-якому разі поїдемо, тож час вже не грає особливої ролі.

 — Тоді піду, дізнаюся, як там мала, а ти можеш прийняти душ. Ти ж учора… гм.. не потрапив туди, — трохи знітилась я. 

— Ой… Пробач, — мені здалось, чи він теж трохи знітився? — Так, тоді я в душ…

***

Я все ж вирішила спершу зробити легкий макіяж та привести до пуття зачіску, для чого озброїлася плойкою і косметичкою. Коли вже закінчувала підфарбовувати очі, двері ванної відчинилися, і звідти вийшов Ілля. Він був зовсім роздягнений, лише в рушнику на стегнах. 

Побачивши мене, він різко зупинився і тут же рушник з його стегон впав вниз. 

Я аж ахнула і мені захотілося провалитися крізь землю від сорому. І все ж погляд аж прикипів до того самого місця, де щойно був рушник.

Я почервоніла ще більше. 

 — Вибач. — пробурмотіла, відвертаючись,  — я вже йду…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!