12. Ілля

Я в принципі розумів, що Діана може так відреагувати і розплакатись. Вона не любила, коли я кудись їхав. В неї був страх, що я не повернусь. Все ж, у неї був лише я. 

— Доню, — я обійняв малу. — Я швидко зʼїжджу. Обіцяю. 

 — Я хочу з тобою, — заканючила вона. — Ну будь ласочка! Буду слухатися, все робити, що ти скажеш…

— Але нам там доведеться працювати, — я зітхнув. — Я не зможу проводити з тобою час. Цілий день все одно будемо з Оленою на шахтах. 

 — А ми візьмемо Таню, — сказала мала. — Вона буде зі мною, поки ви працюватимете! 

— А якщо Таня не погодиться? Ми не домовлялись про подібне, і їхати треба вже завтра… — я зітхнув. 

 — Я її вмовлю, — впевнено промовила Діана, як справжній бос. 

— Добре, якщо ти її вмовиш, поїдеш, — погодився я. 

 — Ура! — вона аж застрибала від радості. — Дякую, таточку! 

— Тоді іди питай її, поки вона не пішла, — я кивнув на двері. — Бо виїзд о пʼятій ранку, ми за нею заїдемо. 

 — Ага, я зараз, — Діана кивнула і вискочила за двері. 

— Може, я надто балую* її? — я з якимось сумом поглянув на двері, за які щойно вибігла мала.

 — Вона ж не просила щось занадто велике, просто хотіла побути з тобою, думаю, це нормально для дитини, — Олена усміхнулася. — Спільно проведений час не розбалує її. 

— Але чи буде у нас час там на ігри чи щось таке? — перепитав я з сумнівом. — Я думаю, ми будемо з ранку до ночі на офісі і біля шахт. 

 — Якщо Таня погодиться, то підуть подивляться місцеві цікаві місця, — усміхнулась Олена. — Зате в дитини буде багато нових вражень. Вона ж і в садочок не ходить, їй, мабуть, трохи нудно…

— Ну, може. Я думав відправити її в садочок з вересня. Якраз рік перед школою, щоб звикнула до колективів і режиму, — відповів я. 

 — Це гарна ідея, — сказала Олена. — Можна обрати гарний приватний садок, де буде небагато дітей у групі, їй там буде затишно…

В цю мить до кухні знову вбігла Діана. Вона виглядала задоволеною: 

— Тату, іди до Тані! Вона не проти, скажи їй, коли вона має бути готова! 

— Добре, йду, — я погладив малу по голові. — Зараз все узгодимо!....

***

Таня погодилась. Діана була тихіше води нижче трави весь день, дуже вже хотіла поїхати і намагалась ніяк не змусити мене передумати. Це було навіть трохи кумедно. Вона навіть спати раніше пішла, коли я сказав, що нам дуже рано вставати в дорогу. А раніше б вона влаштувала протест. 

Олена почитала їй казку і вийшла з кімнати доволі швидко, саме в коридорі ми і зіштовхнулись. 

 — Заснула, — сказала вона пошепки. 

— Це добре, — я відповів їй так само тихо. Відчув аромат її парфумів, і чомусь серце забилось швидше. Це ми знов спатимемо разом. — Тобі теж варто поспати. Піднімаємось дуже рано. 

 — Так, — вона трохи знічено усміхнулася. — Сьогодні не буду робити кордон, але це нічого не змінює. Щоб ти знав. 

— В сенсі, ти все одно до мене пригорнешся? Це не зміниться? — я теж усміхнувся.

 — От же ж, ти вічно будеш це згадувати! Добре, я в душ, — і з цими словами вона сховалася за дверима спальні. 

Ми сходили в душ по черзі, коли я вийшов, Олена вже лежала з заплющеними очима. Я не був впевнений, що вона спить, але не став до неї говорити щось. Їй дійсно треба було відпочити перед дорогою, хоч та і не була надто довгою. І все ж, нам потім треба буде працювати, тож вона мала набратись сил…

***

Зранку я відчув де жа вю. Олена лежала на моєму плечі точнісінько так само, як вчора. Це одразу викликало усмішку. 

Вона, видно відчувши, що я дивлюсь на неї, розплющила очі і, відразу почервонівши, відсунулась. 

 — Вибач, — сказала тихо. 

Саме в цю мить до кімнати влетіла Діана.

— Тату! Чому ви не встаєте, вже пʼята ранку! — вона уважно поглянула на нас. — Ой… Ви що, сексом вирішили зайнятись?... Ми так запізнимось!

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->