10. Ілля

Ні, ну я знав, що вони будуть шушукатись, але щоб настрільки… Їй явно було дуже некомфортно. І мені було шкода, що саме через мене вона потрапила в таку незручну ситуацію. Я закотив очі і сказав голосно:

— Ні, Олена не вагітна! 

Але всі навколо почали дивитись на мене якось поблажливо. Ніби я обманюю. Мене це трохи бісило. Але на що тільки не підеш заради доньки. Мені було потрібно, щоб ця легенда з нареченою спрацювала і вони відчепилися. 

— Почнімо нараду, — додав вже більш діловим тоном і краєм ока поглянув на Олену, щоб перевірити, як вона. 

Вона сиділа вся червона, опустивши погляд. Потім підняла голову, і наші очі зустрілися. Вона ледь усміхнулася, мовляв “все гаразд”.  

— І надалі попрошу вас не лізти в наше особисте життя. Я повідомив вам просто для того, щоб не ширились якісь незрозумілі плітки, не більше. Надалі хочу, щоб ми вважали цю тему закритою, просто прийміть все, як факт. Отже, фінансовий відділ, що у вас там, звітуйте по плану…

Всі відділи звітували по черзі, поки черга не дійшла до відділу видобутку, найголовнішого насправді. 

— У нас виникла проблема з місцевими борцями за екологію, — сказав начальник відділу Олег. — Вони збираються організувати мітинг з тією метою, аби нам заборонили вести роботи…

— І чим займаються наші юристи? — я насупився. — Що ж, я сьогодні ж подзвоню відповідальному за видобуток там. І до юристів…

Потім ми обговорили ще декілька питань і нарада закінчилась. 

Всі пішли працювати по своїх місцях, але коли всі виходили, я притримав Олену за лікоть.

Коли ми лишились вдвох, я запитав: 

— Ти як? Сильно тебе все це напружує? Вони попліткують і перестануть, скоро набридне. Просто наразі це для них новина номер один. 

 — Та нічого, думаю, ця новина їм скоро набридне, — Олена кивнула. — Не переймайся, я в нормі. 

— Якщо хтось буде діставати, скажи мені, я розберусь. Я правда не хотів, щоб тобі було некомфортно. Навіть не подумав про цей бік. Але ж ти сама мною зацікавилась тоді, тож мала розуміти, що якщо я раптом відповім на твій лист позитивно, то це може трапитись, — я зазирнув їй в очі. — До речі, по нашому спілкуванню я б і не сказав, що ти така фантазерка, як в тому листі, — додав тихіше. Хотілось трохи її подражнити, все ж там було про всякі фантазії. 

— То мені дівчата диктували, — відповіла вона теж тихо. — Загалом, то був просто жарт. Я програла парі, і от…

— То значить, я тобі не подобався? — я трохи здивувався, а може навіть засмутився, коли почув її відповідь. 

 — Подобався, — вона знітилась. — Але я боялася про це зізнатися. Звісно, сама я б ніколи не наважилась написати цей лист. Мене змусили…

— Прямо таки змусили… Ну добре, змусили і змусили, — відповів я врешті-решт. — Я маю подзвонити в Житомир, до відповідального по видобутку. Зустрінемось тоді в обід…

***

Коли я прийшов до свого кабінету, то набрав виконавчого директора шахти.

Він відповів одразу, але його голос здався мені якимось чи то переляканим, чи то нервовим.

— Добрий д-д-день, пане Ілля, с-с-слухаю!

— Добрий день, — відповів я спокійно. — Мені доклали, що якісь нюанси з населенням, збираються на якийсь мітинг, але у тебе такий голос, ніби все не так просто, як мені сказали.

 — Так, ці м-м-мітингувальники д-д-дістали вже, — зі злістю сказав він. — З-з-зламали нам дороге обладнання, яке тільки півроку тому привезли з-за кордону… Я, м-м-мабуть, звільняюся, дістало м-м-мене це все…

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->