7. Олена

Поки Ілля приймав душ, я спорудила посередині ліжка “барикаду” із скрученої ковдри, яку знайшла в шафі. Поклала на кожну половину ліжка окрему подушку і ковдру. Ну, ніби нормально. 

Зняла халат і в одній нічнушці пірнула під свою ковдру. Якраз вчасно. бо двері ванної відчинилися, і з’явився Ілля. Він був в самих боксерах, а рушник був на плечах. З волосся здається ще крапала вода і він прибирав її тим рушником. Але мій погляд  не затримався на його волоссі, а опустився на торс, на якому де-не-де поблискували краплини води. Він ніби зійшов зі сторінок чоловічого журналу, такий собі мачо-спокусник. Мабуть, спеціально репетирував перед дзеркалом таку позу, щоб привернути мою увагу. Але не на ту напав. 

Я демонстративно позіхнула. 

 — Добраніч, бо нам завтра рано вставати, — сказала, закутуючись у ковдру, так що з-під неї було видно лише мою голову.  

— Добраніч, — сказав він, коли ліг на своє місце і визирнув з-за барикади, підморгнувши мені. 

Я заплющила очі і намагалася заснути, але сон не йшов. Вирішила перевернутися на інший бік і тут у світлі нічника побачила, що Ілля теж не спить. 

 — Ти чому не спиш? — запитала я.  — Це я на новому місці, а тобі має бути комфортно, це ж твоє ліжко…

— Та мені ніби комфортно, — він усміхнувся. — Просто трохи незвично і все. Все ж, я вперше спатиму в цьому ліжку ще з кимось. Ну, саме в цій спальні дійсно вперше, — додав він. 

 — Звісно, самому просторіше, — сказала я.  — Можна хоч поперек ліжка лягати…

— І барикад ніхто не ставить, — підколов він мене. 

 — Так, ти не вмовиш мене її прибрати, можеш не старатися! — я насупилась.  — А то почнеться з прохання прибрати кордон, а закінчиться тим, що тобі доведеться одружуватися зі мною! 

— Це ти щойно буквально сказала, що не проти втратити зі мною свою цноту? — він тихо засміявся. 

 — Де я таке казала? — я відчула, що червонію.  — Моя цнота почекає, доки я зустріну чоловіка своєї мрії! 

— І який він? Ну, чоловік мрії? Цікаво, — Ілля раптом перевів тему.

— Добрий, симпатичний, з почуттям гумору, — почала перелічувати я. — І головне — він буде мене розуміти і підтримувати… Ми будемо на одній хвилі з ним…

Раптом його обличчя стало якимось замисленим. 

— Добре обирати когось за критеріями. Безпечніше. Правда, треба розуміти, що серце все ж не питає. І всі критерії ті до одного місця.

 — Ну, я не збираюся керуватися емоціями, — сказала я. — Буду обирати таку людину, яка мені підходить. А то тягне зазвичай зовсім не до тих, з ким будеш жити довго і щасливо…

Щось я  стала занадто відвертою з ним… Це мені не подобалось, треба закруглятися…

— Хіба люди не самі створюють те "довго і щасливо"? 

 — Ну от ти ж не створив, — ляпнула я, і тут же зрозуміла, що мені не треба було цього говорити.

 Він ледь напружився, я буквально відчула цю напругу в повітрі. 

— Не створив, — сказав неголосно. 

 — Вибач, мені не треба було переходити на особистості, — я зітхнула. — Адже ти не винен, що дружина закохалася в когось іншого…

— Певно, важко не переходити на особистості, коли ми лежимо в одному ліжку, — він зітхнув і відвернувся. — Добраніч, Олено. 

***

Спала на новому місці я на диво добре. Просто відключилася і солодко продрихла усю ніч, аж доки не почувся дзвінок будильника. Тільки тоді я відчула, що щось не те. Поруч зі мною була не скручена ковдра, а чиєсь тепле тіло, до якого я міцно притискалася…

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->