5. Олена

Перш ніж переступити поріг квартири Іллі, я якусь мить вагалася, досі не вірилося, що це не якийсь жарт чи розіграш. Зрештою, хто я і хто він? Певно, Ілля міг би знайти купу дівчат, які значно краще б впоралися з роллю його нареченої… Чому він попросив про це саме мене?

Але як тільки я подзвонила в двері, і Ілля відчинив їх, я побачила позаду нього сердиту маленьку дівчинку, яка щосили вигукнула: 

— Тато ніколи на тобі не одружиться, шльопка!!!

Я не стрималась і усміхнулась. А дитина явно пішла в тата своєю вдачею! 

Ілля мало не розсміявся. Принаймні, я почула смішок.

— Що ще за "шльопка"? Типу тапочок? — запитав він у доньки, гладячи її по голові. 

 — Це Таня казала про одну тьотю в серіалі, — пояснила дівчинка. — Що в неї багато чоловіків, тому вона шльопка…

— О, он воно як, — він знову усміхнувся. — Там, все ж, певно було трохи інше слово. Але в будь-якому разі, Олена не така. У неї ще не було ніяких чоловіків, — і лукаво поглянув на мене.  

Я відчула, що знову червонію.

 — Тепер ти мені будеш цим щодня докоряти? — сказала, вдаючи невдоволення. Було незвично звертатися до шефа на “ти”, але раз я його наречена, то й “викати” було б дивно… — Краще візьми валізу і віднеси в мою кімнату! 

— Ну, поки ти не спробуєш, певно, буду трохи жартувати, — Ілля усміхнувся, підхоплюючи мій чемодан.

— Що не спробує? — не зрозуміла мала. 

 — Мабуть, твій тато хоче, щоб я спробувала те, що у вас на обід, — викрутилась я.  — Що там смачного, ти не знаєш. Діано?

— Хіба це не ти тепер маєш розбиратись з обідом? — вона уважно поглянула на мене. — Тату, це виходить ти звільниш мою няню?!

— Ні, няня лишається. Ми  з Оленою маємо працювати в будні. У нас є робота. 

 — А у вихідні я можу щось готувати, — додала я. — Ну і на сніданок, певно, теж… Розкажете мені, що ви любите…

***

Ми якраз закінчували вечеряти, коли Ілля сказав, звертаючись до доньки:

 — Тобі вже час спати…

 — А ти почитаєш мені перед сном? — запитала вона досить вимогливим тоном. 

— Так, почитаю, — він кивнув, погладивши її по голові, але в цю мить його мобільний задзвонив.

Він насупився. 

— Це по роботі, — сказав, показуючи мені екран, на якому я побачила фотку і імʼя того самого фіндиректора, якому був адресований мій жартівливий лист. — Діано, покажеш Олені будинок? І покажи свою кімнату, може оберіть казку поки я поговорю по телефону… 

 — А Олена буде спати в твоїй кімнаті? — несподівано запитала Діана. — У всіх тих фільмах чоловіки і жінки сплять на одному ліжку…

Ілля мало не поперхнувся чаєм, коли почув це запитання. Але все ж опанував себе.

— Так, авжеж, ми будемо спати разом, — він явно намагався, щоб його голос звучав якомога спокійніше. — Ти правильно кажеш, всі чоловіки і жінки, коли зустрічаються, сплять в одному ліжку.

Тепер уже я закашлялась, з докором дивлячись на Іллю, але при Діані не наважилася заперечити йому.

 — Тоді ходімо, ти мені почитаєш, поки тато буде розмовляти, — Діана потягнула мене за руку до своєї спальні…

***

Мала, мабуть, добряче натомилася за день, бо навіть не дослухала казку до кінця, я побачила, що її повіки обважніли, вона ще якийсь час кліпала ними, а потім її обличчя розслабилось і очі заплющились. Діана заснула…

Я поклала книгу на тумбочку, зменшила яскравість нічника і, обережно причинивши двері, вийшла з кімнати. І якраз у коридорі зіткнулася з Іллею. 

 — Ти мене не попереджав про одну кімнату! — сказала я з докором, але не дуже голосно, щоб не збудити малу. 

— Звідки я знав, що мала вже така просунута в цих питаннях? — він насупився. — А що, цнотливі дівчата з чоловіком поруч навіть заснути бояться? Не зʼїм я тебе!

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->