4. Ілля

— О ні! — вигукнула вона. Здається, одна думка про те, що її соромницький лист побачать усі, викликала в дівчини справжню паніку. — Тільки не це!  Добре, я можу спробувати, але не обіцяю, що з цього щось вийде… Не гарантую, що я сподобаюся вашій доньці…

Але в мене не було часу шукати іншу кандидатуру. Якби я взяв когось, з ким спілкувався чи зустрічався, вони б могли захотіти чогось справжнього. 

А от взяти підлеглу, на яку в мене був компромат… Це було доволі зручно. Так, зараз я був у відчаї. Для мене не було нікого важливішого за доньку і заради неї я був готовий навіть піти на подібний шантаж. 

— Прекрасно. Тоді ми маємо почати грати парочку, — відповів я. — Але спочатку треба "попастись" колегам, ніби ми приховували наші стосунки. Але щоб вони розкрились. І ще, можливо, тобі доведеться до мене переїхати. Бо інакше соцслужби навряд повірять, що біля моєї доньки є "жіночий" приклад. 

 — Переїхати? — вона замислилась на мить. — Але без інтиму?

— Ну, можна і з інтимом, — я оглянув її з голови до ніг, роблячи вигляд, що серйозно замислився над цим питанням. Якась дурепа, їй богу… Хоч і красива дурепа, цього не відняти. 

Олена дивилася на мене з-під лоба. 

 — Все ж я… Не зовсім… — вона нарешті наважилася зізнатися. — Не маю досвіду, от! 

— Ти що, цнотлива? — перепитав я в шоці. Такого від двадцятипʼятилітньої дівчини я не те що не очікував, вона взагалі ввела мене цим в ступор…

Вона зовсім розгубилася. 

 — Я хотіла, щоб це було справжнє кохання, — сказала майже зі сльозами на очах. 

— Та Господи, заспокойся, я взагалі пожартував, — швидко сказав я. Не вистачало ще довести її до втрати свідомості чи ще чогось. Ці малолітки, вони такі… Бляха, але ж їй вже двадцять пʼять! Цнотлива? Реально? — Не треба мені твоя цнота. Мужиків вона взагалі не цікавить, щоб ти знала. Тільки в сопливих романах таке вони хочуть. 

 — Ну це добре, що ви пожартували. — вона помітно підбадьорилась. — Тоді гаразд, буду виконувати все, що скажете…

— Прекрасно, — я кивнув. — Тоді давай обміняємось телефонами. І я заберу тебе з твоєї квартири чи де ти там живеш. Наприклад, сьогодні за пару годин. Чи скільки часу тобі треба, щоб зібратися?

 — Та за пару годин я можу зібратися, — вона кивнула. — А от тільки що сусідці скажу? Ми разом квартиру орендуємо…

— Ну, хай шукає собі іншу співмешканку? А ти можеш платити, ну тобто, я можу заплатити, поки вона її не знайде, — запропонував я.

 — А раптом я вам не підійду? — стривожено запитала вона. 

— У мене немає часу шукати ще когось, якось розберемось, — я махнув рукою. — І ще, я тобі заплачу. Вважай це своєю другою роботою, як тобі такий варіант? 

 — Ну… добре, — вона кивнула. 

— Тоді домовились? — я простягнув їй руку. 

 — Домовились, — вона обережно потиснула мою долоню. 

— Щоб моя мала нас не видала, я думаю, ми матимемо і перед нею теж грати парочку. Але вона дитина, тож думаю, це не буде проблемою, — продовжив я. 

 — А скільки їй років? — поцікавилась Олена. 

— Чотири, майже пʼять, — відповів я. — Зовсім мала, вона нічого не зрозуміє…

***

Коли я вже вдома чекав на Олену з речами, я вирішив поговорити з донькою. Діана взагалі дуже здивувалась, що я прийшов рано, що повечеряв разом з нею. І вже коли вона була в хорошому настрої після десерту, я сказав: 

— Діано, мила, я маю тобі дещо сказати. У мене зʼявилась… Подруга. 

 — В тебе ж уже була та, як її… — вона замислилась. — Мілана?

— Ні, Мілана — моя помічниця. Не більше, — я похитав головою. Та дійсно вішалась на мене, але у нас реально нічого не було. Для сексу я завжди обирав жінок не з роботи. Так було легше. — А от з Оленою все інакше. Вона дуже важлива для мене, — я подумав, що якщо мала подумає, що я закохався, то прийме Олену. І я зможу обманути соцслужби.

 — Ти одружишся з нею? — Діана одразу напружилась. 

— Ну, можливо, — я кивнув. Якщо соцслужби запитають, вона має сказати, що ми можемо одружитись. 

 — А мама? Раптом вона повернеться?

— Я не можу чекати на неї вічність, — я зітхнув. Хоч і дещо обманював. Після Насті я так жодного разу і не закохався. 

Діана насупилась ще більше, але саме в цю мить в двері подзвонили.

Я погладив малу по голові і пішов до дверей. Вона пішла за мною.

Але щойно я відчинив двері Олені, мала раптом вигукнула:

— Тато ніколи на тобі не одружиться, шльопка!!!

***

Гортайте далі, там багато продовження --------->