5.3

Я пішла за Амаль вниз сходами, потім коридором — ще одні картини, ще одні антикварні меблі — до дверей з темного дерева.

Амаль постукала, відчинила двері.

І я увійшла.

Бібліотека була точно такою, як я уявляла бібліотеку в будинку багатого арабського чоловіка — стіни від підлоги до стелі, заставлені книгами в шкіряних палітурках, камін (декоративний, звісно — хто потребує камін у Дубаї?), великий стіл з чорного дерева, шкіряні крісла, глобус у кутку, що виглядав антикварним.

І Саїф, що стояв біля вікна, спиною до мене, дивлячись на сад.

Він був у домашньому одязі — сірі брюки, біла сорочка з підкоченими рукавами. Без піджака, без краватки. Волосся злегка розкуйовджене, але не в безладі. В нього просто не могло бути щось в безладі.

Він виглядав... інакше. Менш формально і більш людяно.

Але коли повернувся до мене, його обличчя було таким самим холодним.

— Альбо, — він кивнув. — Сідай.

Я сіла в одне з крісел. Шкіра була приємно прохолодна.

Він підійшов, сів навпроти. Між нами — журнальний столик, на якому лежало кілька документів.

— Як апартаменти? — запитав він.

— Вражає.

— Ти звикнеш. — Він узяв один з документів. — Перед вечерею нам потрібно узгодити кілька деталей. А саме історію, як ми познайомилися.

— Ти вже все вирішив? — не змогла я втриматися.

Він майже посміхнувся.

— У мене є варіант. Але якщо маєш кращий — послухаю.

Я замовкла.

— Отже. — Він дивився на папір, хоча я підозрювала, що він все пам'ятає. — Ми познайомилися три місяці тому в Burj Al Arab, коли ти робила мені масаж. Я запросив тебе на каву. Ми почали зустрічатися таємно, бо ти боялася втратити роботу — персонал не має права спілкуватися з гостями особисто.

— Досить правдоподібно, — зізналася я. — Частково правда.

— Найкраща брехня завжди базується на правді. — Він подивився на мене. — Два тижні тому я запропонував тобі вийти за мене. Ти погодилася. Позавчора був інцидент з браслетом — моя матір вже знає про це, тут нічого не можливо приховати. Але версія така: браслет був моїм подарунком, ти боялася розказати про наші стосунки, тому заперечувала.

— А якщо твоя матір не повірить?

— Не повірить, — сказав він просто. — Але довести не зможе. Контракт між нами — таємниця. Ніхто не знає. Навіть мій адвокат підписав угоду про нерозголошення.

Я кивнула повільно.

— Але ж той браслет… Він був тієї блондинки. 

У відповідь Саїф усміхнувся і дістав з кишені штанів невелику оксамитову коробочку. 

— Що це? — я глянула на неї, як на бомбу уповільненої дії. 

— Відкрий. — наказав він. 

Звісно, я послухалась. І ледь не впустила коробку — там лежав той злощасний браслет від Тіффані. 

— Це… — я не знала, що сказати. 

— Це твоя премія, Альбо. — спокійно пояснив Саїф. — І це не браслет з салону, він абсолютно новий. Щоб дотримуватись легенди, ти будеш носити його, а якщо наша… — він затнувся на мить, — співпраця, — продовжив, — завершиться вдало, він залишиться з тобою. 

— Ох, це так дорого… Я не впевнена, що… 

— А я впевнений! 

— А той браслет з салону? 

— Повернувся до власниці. — Посмішка на обличчі Саїфа тепер була хижою. — Вона сама підклала його тобі, Альбо, що принизити і зламати життя. Не важливо, чому вона так вчинила, але суть одна. В результаті, коли я втрутився, вона опинилась перед вибором, втарти браслет чи честь. Врешті вона вибрала друге, і прийшла до мене благати повернути їй цю коштовну цяцьку. 

— Ого… — я була ошелешена продовженням історії.