5.1 Інший світ

Альба 

Дороги тут були ідеально гладкими, без жодної вибоїни. По обидва боки — вілли, кожна як палац. Білий камінь, мармурові колони, фонтани в садах, пальми, що вигиналися граційними дугами. Кожна ділянка розміром з футбольне поле. Кожна огорожа — витвір мистецтва з кованого заліза або різьбленого каменю.

— Ось тут, — сказав Юсеф, звертаючи до масивних воріт з темного металу з вплетеною золотою арабською каліграфією.

Ворота відчинилися автоматично.

І я вперше побачила місце, яке стане моїм домом на наступні шість місяців.

Маєток Аль-Кассімів був не найбільшим, але, безумовно, був одним з найкрасивіших у районі. Триповерхова вілла в сучасному арабському стилі — білий камінь, великі вікна, балкони з кованими перилами. Перед входом — круговий під'їзд з фонтаном у центрі, де вода танцювала, виблискуючи на сонці. Сад — це був справжній сад, не просто трава та кілька дерев — з пальмами, квітучими кущами, доглянутими газонами, що виглядали як оксамит.

За віллою я бачила блакить — приватний басейн, мабуть.

— Ласкаво просимо, сеньйорита, — Юсеф відкрив мені двері.

Я вийшла з машини і відчула, як ноги стають ватними.

Біля входу стояла жінка років п'ятдесяти в строгому сірому костюмі, волосся зібране в ідеальний пучок, обличчя без усмішки, але без ворожості.

— Сеньйорита Рамірез, — вона підійшла, її англійська була бездоганною, з британським акцентом. — Я Амаль, головна домогосподарка маєтку. Містер Аль-Кассім доручив мені подбати про ваш комфорт.

— Дякую, — Я ледве змогла вимовити слово.

— Прошу, йдіть за мною. Я покажу вам ваші апартаменти.

Ми увійшли через масивні двері з темного дерева, прикрашені різьбленням. І я на мить перестала дихати.

Хол був більшим за всю мою колишню квартиру. Підлога з білого мармуру з золотими прожилками — відображала світло з величезної кришталевої люстри, що звисала з стелі на три поверхи вгору. Ліворуч — широкі кам'яні сходи з кованими перилами. Праворуч — арка, що вела до величезної вітальні. Прямо — ще одна арка, крізь яку можна побачити внутрішній дворик з фонтаном.

Стіни прикрашені картинами — не репродукціями, оригіналами. Я не розумілася на мистецтві, але навіть без знань бачила якість і цінність.

— Ваші апартаменти на другому поверсі, східне крило, — сказала Амаль, піднімаючись сходами.

Господи, як визначити схід, якщо голова крутиться від цієї розкоші?

Я йшла за нею, відчуваючи, як мої дешеві кросівки беззвучно ступають по мармуру, який, мабуть, коштував більше, ніж все, що я коли-небудь мала разом узяте.

Другий поверх був не менш вражаючим. Широкий коридор з вікнами з одного боку, що виходили на сад, двері — високі, з темного дерева, кожна з номером, вигравіюваним на маленькій золотій табличці.

Амаль зупинилася біля дверей з номером "7".

— Ваші апартаменти, — вона відкрила двері.

Я увійшла і забула, як дихати вдруге за сьогодні.

Це не була кімната, а скоріше квартира.

Вітальня з високими стелями, великими панорамними вікнами від підлоги до стелі, що виходили на басейн та сад. М'які дивани кремового кольору, журнальний столик зі скла та мармуру, персидський килим, який виглядав антикварним. На стіні — величезний телевізор.

Ліворуч — спальня, яку я бачила через відкриті двері. Величезне ліжко з балдахіном, біла постільна білизна, що виглядала як хмара. Ще один килим і ще одна картина.

Праворуч — двері, мабуть, до ванної.

— Ванна кімната обладнана всім необхідним, — пояснила Амаль. — Засоби догляду, рушники. Якщо потрібно щось додатково — є кнопка виклику персоналу біля ліжка.

Я пройшла до ванної і ледве не засміялася — від абсурдності і шоку.

Ванна кімната була розміром з мою колишню спальню. Душова кабіна зі склом та хромом, окрема ванна — велика, кругла, з джакузі. Подвійна раковина з мармуру. Дзеркало в повну стіну. Туалет — звісно, окремо, за дверима з матового скла.

На поличках — пляшечки Hermès, La Mer, Tom Ford. Продукція, яку я бачила тільки в duty free магазинах аеропорту, де дивилася на ціни і швидко йшла далі.

— Містер Аль-Кассім також доручив мені передати, — Амаль повернулася до вітальні, відкрила двері, які я не помітила — вони були вбудовані в стіну, — щоб для вас підібрали гардероб.

Я подивилася в гардеробну. Це була окрема кімната — як маленький бутік. Рейки з одягом, полиці з взуттям, ящики для аксесуарів. Все нове, з бірками.

Сукні, блузи, брюки, спідниці та кілька абай — традиційний арабський одяг, але дизайнерський, з вишивкою. Взуття — від Louboutin до Valentino. А ще сумки та шарфи. Все це нагадувало театральну костюмерну. Втім напевно так і було, я ж грає роль.

Одяг на десятки тисяч доларів.

— Все це... для мене? — прошепотіла я.

— Містер Аль-Кассім хоче, щоб ви почувалися комфортно, — відповіла Амаль нейтрально. — Якщо щось не підходить за розміром або стилем — ми замовимо нове.