Розділ 1/1

- Зараз звільнимо тебе, принцесо, - люди в чорному регочуть, і чимось бити двері починають.

Ні, я все-таки подзвоню Алексу. Вм'ятини і зламані дверцята на робочій машині тата все одно приховати не зможу. Батьки на тиждень поїхали у відпустку. Якщо дізнаються, тут же повернуться. Краще нехай дізнаються потім. Влетить мені, звісно, страшно й уявити.

Але це, якщо виживу, влетить.

Один удар по дверцятах, другий, третій. Алекс не бере! Де його носить, коли він дуже-дуже потрібен?!

На моїх очах моторні й міцні пси чорноокого добивають петлі та витягають двері. Тільки були, і немає їх. Майстри, щоб їх з'їли шакали.

- Босе, вона ваша, - відходять одні працівники з дверима газелі.

Інші - тягнуть руки схопити мене.

- А-а-а-а! Не маєте права до приїзду поліції, - злякано кричу і вичавлюю на них до упору балончик.

Піднімається галас, метушня. Я в паніці кричу, пси в чорному ще голосніше, тримаються за очі. Хтось мене вже за ноги тягне, балончик випадає з руки. Тепер я взагалі без зброї.

Але нічого, я швидко не буду здаватися.

Ще довести треба, чия тут вина!

- Попалася, шкідливе створіння, - гнівно гарчить ватажок, він же господар зеленого монстра.

Пискнути не встигла, як він перехопив мої руки, повернув. І міцно тримає, змушуючи стояти до нього щільно спиною. Йому навіть намагатися не треба, спокійно наді мною височить. Владний, жахливий нахаба.

- Відпустіть! Негайно! - вимагаю, і смикаю ногами, зачіпаючи дверцята його Ламборгіні.

Ватажок міцно вилаявся.

- Досить бити мою тачку! Смирно будеш стояти?

- Буду.

- Дивись мені, бо знову схоплю, і мало не здасться, - загроза страшно звучить.

Нарешті вільно стою на ногах, розтираю зап'ястя. Поглядом посилаю в нахабного брюнета спалахи люті.

- Ти розбила мою нову тачку. Дівчинко, ти ж розумієш, що це не велик?

Підтискаю губи, нічого не відповідаю.

- Вибирай. Платиш усе зараз або відпрацьовуєш протягом терміну, який я вирішу назвати?

Вичікуюче дивиться. Але так, що ковзає мені то в декольте, то під спідницю очищами.

- Ні, це ти вибирай, - клацаю пальцями в бік, щоб не бентежив бандюган збочений. - Будеш зараз платити за двері, тріснуте скло та інші пошкодження на газелі, або здавай на металобрухт свого зеленого монстра і гроші повертай?

Обличчя ватажка зараз виглядає вкрай ошелешеним. Очі витріщив, навіть рота відкрив і тицяє-тицяє в мене довгим пальцем.

- Чого-о? Ти хто взагалі, комашка дрібна?!!

Піднімаюся навшпиньки.

- Тільки недолугі бовдури чіпляються до зросту. Справедливість важлива. Я бачила, як ти обганяв мене, отже, вина на тобі. Ти плати!

- Бач, яка нахабна, - пирхає ватажок.

- Ще я зі злості боляче кусаюся!

- Хочеш мене за язик вкусити, - нахиляє обличчя, провокує.

Запал трохи зникає. Червонію, щоки печуть. Ну який же збоченець.

- Ренате Юрійовичу, камери показали, що дівчина прискорилася та наздогнала ваш багажник. Там чітко видно, що провина в аварії на ній, - доповідає один із охоронців.

- То що? Як тепер заспіваєш, справедлива ципочко?

Ковтаю нервовий комок.

Я ж пам'ятаю, що гальмувала. Старенька вантажівка, у ній педалі ковзають, раптом я випадково... ну трішечки... Ні, я не могла.

Ватажок банди на ім'я Ренат Юрійович, змушує уважно стежити за подіями з відеозапису камери. Біля вуха сердито сопе і змушує дихати ароматом його дорогого парфуму. Занадто терпкого із нахабними нотками гіркоти, як і він сам, Володар превеликий.

Побачене не тішить.

Виявляється, я рвонула за ним. Помутніння, чи що? Прокляття вечора за те, що зламала підбор і повернулася???

Але що тепер робити? У мене немає заощаджень у вигляді величезної купи грошищ!

Може, запропонувати йому три ящики з якісними зубними пастами?

***

Любі читачі!

Ласкаво прошу в мою новиночку!

“Фіктивна наречена боса. Не втечеш!”

Мій новий бос міг бути шкідливим, прискіпливим або навіть тираном. Проте він ще гірше! Справжній Звір, для якого я - фіктивна наречена, що втекла.

Якщо що, то я не погоджувалася!

Але хто мене буде питати?

Нахабний Ренат пред'являє цілий список великих втрат. І все нібито через мене. Починаючи від машини преміум класу та закінчуючи його безвідповідальною дівчиною.

Визнаю, без моєї участі не обійшлося. І що залишалося? Тоді я вибрала втечу. Сподівалася, що забуду той жахливий вечір. Більше не зустрінуся з брутальним красенем із пекельно-чорними очищами. Двічі помилку з ним не зроблю.

Ось тільки знову все збулося навпаки…

Додавайте новинку до бібліотеки!

Ваша підтримка вподобайками дуже підвищує натхнення!