Розділ 1

Таміла

Все, я не встигну. Треба поквапитись! У мене всі шанси запізнитися на побачення.

Нервово стукаю пальцями по керму, благаю машини їхати швидше. Нічого не допомагає. Повземо у величезному потоці в безжальну годину пік.

А я ж готувалася. Навіть гарну сукню купила. Дві години на збори витратила. Зачіску тричі змінювала, поки не вийшло укласти неслухняні пасма у більш менш привабливий вигляд.

Вийшла з дому, і тут перші дзвіночки почалися…

Спіткнулася та зламала підбор. Не біда - подумала я. Збігала додому за балетками. Повертатися погана прикмета. Але й це не зупинило мене.

Далі гірше. Моя жвава поняшка Смарт зустріла зі спущеним колесом. Вчора заганяла машину в гараж, і не помітила. Часу в обріз. Краще викликати таксі. Ресторан, де чекає на мене хлопець, аж на іншому кінці міста.

І тут... мій погляд впав на робочу газель тата з розкішними написами «Зубна фея летить до вас», «Сяйте посмішками», «Ми любимо зуби», «Хто не почистив, того вночі вкусимо!»

Ну то ось, я в газелі мчу на побачення з повним багажником зубних паст, щіток і порошків. Страшенно хвилююся. Передчуваю, що після ресторану можливе продовження…

Дзвонить двоюрідна сестра, вона ж моя найкраща подруга. Натискаю на виклик відповісти:

- Даш, мені незручно розмовляти. Дуже поспішаю на побачення! Я навіть викрала татову газель із зубним жахіттям заради цього!

- Очмані-іти, - видихає вона. - А сукню хоч одягла ту, що ми вибрали? Синеньку з ефектним декольте?

- Угу, - поправляю вище той «ефект», заважає зосередитися.

- Білизна на тобі нова, мереживна?

- Дашко!

На тому кінці сестра хіхікає, а на тлі її двійнята завзято лепечуть.

- Тамі, ну ти ж дівчина з досвідом. Не мені тебе вчити.

- Авжеж, з досвідом. Ще яким!

Тільки не в тому сенсі мій досвід. Сестра знає все про мене, крім маленької таємниці…

Даша продовжує сипати питаннями, з'ясовуючи наскільки у нас серйозні стосунки. Всі шанси такими стати! Але для цього я хоча б повинна потрапити на побачення. Ігор старався, обіцяв дивувати. Дуже просив не затримуватися. У нього є пунктик на пунктуальності.

Прощаюся з сестрою.

Нарешті дорога стає вільнішою. Полегшено зітхаю. Вже попередила, що запізнюся на п'ять хвилиночок. Де п'ять, там і десять. Не смертельно ж.

Цікаво, Ігор буде з квітами?

Вибрав елітний ресторан. Напевно, замовить що-небудь вишукане, смачне... А я голодна, після легкого сніданку лише яблучком перекусила. Ще губи не встигла нафарбувати. Краще блиском або помадою?…

Як раптом у мій потік милих романтичних думок вривається щось нахабне, хижо-зелене, обганяє мене на блискучій спортивній тачці.

Намагаюся сильніше гальмувати. Але вечір явно вирішив наді мною знущатися.

Бух!

Мене підкидає до стелі. Газель зупиняється, а я ледве дихаю.

- Ой-й! Ай! Це не я! Мене тут немає, я сплю, сплю…

З жахом вдивляюся вперед через тріснуте лобове скло. Там чітко видніється підбитий зад зеленої тачки. Я бачила десь подібну, бачила... зовсім недавно.

О, згадала!

Алекс, мій двоюрідний брат, показував і називав Ламборгіні. Ціну теж називав... Мені кінець! 

Сповзаю вниз по сидінню. Обережно виглядаю. Трясуся.

З водійського місця вилазить високий плечистий чоловік у солідному костюмі. Здається, він лається, кричить. Як для потерпілого, бадьоренько бігає, оцінюючи завдані збитки.

Ой, а ці звідки?

До нього збіглися ще чоловіки в чорних костюмах. Знайомі, чи що? Тільки зараз помічаю, що мене затиснули з двох боків. Спереду нахабний Ламборгіні з господарем, ззаду впритул стоїть позашляховик. Звідти, отже, і вискочила до нього група підтримки, або хто вони, поки незрозуміло.

Все, дісталися до мене. Тримаю двері зачиненими на блокуванні.

Заглядають ті, що в чорному. Смикають ручку.

- Босе, там дівчисько!

Я не дівчисько, мені двадцять два.

Не ворушуся. Не дихаю. Думаю…

Отже, на Ламборгіні - бос, а в іншій машині його вірні пси, в сенсі, охоронці.

- Вона закрилася, прикидається мертвою!

- Ану відкривай, бо дістанемо!

- Все одно не втечеш!

Ні-ні-ні.

Мені ще жити не набридло. Стільки планів, стільки бажань, чого не встигла спробувати. 

Треба викликати поліцію. Боже-е-е, а якщо я виявлюся винуватою, то хто тоді буде платити?

Алекс вчив домовлятися на місці, зберігати спокій, дзвонити йому. Так, брата наберу. Лізу в сумочку за телефоном.

Але тоді Алекс конфіскує мій улюблений Смарт... Він його подарував мені на останній день народження з умовою, якщо десь вляпаюся, тоді забере на необмежений час подарунок - поки не доведу, що я вмілий водій. Моя психіка більше не витримає здавати братові повторно іспит!

Потрібно інші варіанти шукати... Я ж ще не спробувала домовлятися.

Замість телефону рука сама хапає газовий балончик. Та то, про всяк випадок, потримаю.

Піднімаю голову.

Ой, трясця під ялинкою!

Здригаюся з жахом. Господар Ламборгіні навалився на лобовуху газельки. Його велике обличчя близько, почервоніло від злості. У величезних чорнявих очах виблискує пекельне полум'я. Відкриває рота, майже нічого не чути. Але здається, почути це мені не сподобається.