18. Крістофер

Я роздерався між бажанням зробити її своєю просто зараз і дати час оговтатись. Бо бачив, що нервує. Це для мене все просто. Вона моя. А Софія, поки що, не усвідомлює невідворотності цього моменту. 
Здоровий глузд врешті решт переміг і я пригальмував. Ми гарно провели день. Приємні розмови, жарти . Якби не ця підвіска, що весь час блищала у впадині поміж грудей. Як магніт. Мій погляд мимоволі опускався туди і якось саме собою так вийшло, підсвідомо, я простяг руку щоб підчепити її, та ще й не стримався, пірнув пальцями глибше. Хвилина насолоди змінилася різким спалахом. Спочатку мені прилетів удар в пах, потім в щелепу. Перший був болючий, здається навіть зірочки побачив, а от другий, таке, дитяча забавка. Звісно я б встояв на ногах, ще й відсіч би дав, будь на її місті хтось інший. Але зараз , чом би й не скористатися ситуацією і не отримати хоч якусь компенсацію. Впав на землю, вдаючи непритомність. І нагорода не змусила себе довго чекати. Софія сіла біля мене на коліна, почала розстібати сорочку, припала вухом до серця . Як я витримав все це? Не знаю. Її  волосся лоскотало мене, про аромат взагалі мовчу, бо він був такий густий і насичений , що я мало й справді не втратив свідомість. У грудях бракло повітря. Хотілося одного . Її . Затуляє мані ніс, закидує голову. Вона буде робити штучне дихання? Як би я хотів продовжити ці тортури, подивитися, що буде далі, знайти в собі сили стриматись. Здається, це стало моїм улюбленим заняттям, боротися з собою і програвати. Тому, тільки но відчув дотик її губ, як остаточно втратив контроль. Яка ж ти солодка. Яка смачна.

Я ж ненормальний, правда? Якщо радію з того, що дістав по пиці й мав змогу поцілувати? Щасливий як підліток, коли дивлюся на те, як смішно вона тікає від мене. При чому марно. Бо я наздожену. 
Яке ж отримую задоволення, коли бачу як гордо йде в свою кімнату. Це вона так думає, що в свою. Кімната наша. 
Підіймаюся на другий поверх, йду в окрему ванну . Для чого вона тут, ніяк не збагну. Можливо гостьова. Але які відвідувачі в такому місті? Хоча знадобилася ж. Хай вона ще трішки упивається своєю свободою. Думає, що сховалася. Це лише додає азарту. Нашвидкоруч прийнявши душ, йду все таки в спальню. Хочу побачити її як вийде. Насолодитися цим видовищем.

І я не прогадав. Тільки б знати, чим думав коли обирав ту сорочку. Знамо чим. Тим, що зараз пульсує і вимагає продовження. 
Вона питає що я тут роблю, а я благаю лише про одне, дати мені час оговтатись. Насправді благаю. Бо сам не очікував від себе, що так важко буде дивитися на цю спокусу. В голові повторюю одне «На поспішати, не злякати». Як же ж важко. Важко коли почуття іншого важливіші за твої власні. В стократ. Коли розумієш, що хоч цей жасмин і з колючкам , але він всерівно ніжна квітка, яку потрібно берегти. Коли…. Коли кохаєш. Ось виявляється як легко упізнати це почуття, яке колись вважав вигадкою, чи чимось не для себе. Маячнею, яка з тобою ніколи не станеться. Бо непотрібна. А воно, кохання, не питається. Ніби в насмішку - на тобі, раз не вірив, по повній програмі. Та так, що дихати важко. 
Тортури продовжують. Не знаю , навмисно чи ні, але вона робить ще гірше. Йде до вікна й починає розчісувала волосся. Запах який і до того не давав мені спокою , став нестерпний. 
Мало по малу наша словесна перепалка приводить мене до тями. Вона так мило сперечається. Обурюється спільною кімнатою. А як ти думала? Це ж тут міг би бути Кіран. Чисто гіпотетично, звісно, бо я б цього не допустив. Навіть якби довелося вступити в бійку. І знову ревність. Дожився. Навіть від думки про таку можливість скаженію. Ніколи! Жоден чоловік не підійде. Згадав, як нещодавно, в кареті вона насміхалася над встановленою моделлю сімейного життя, де коханки були звичною справою. Я й сам думав, що це нормально. Але зараз. Ніколи!!! Ревність болюча штука, виявляється.

-Я не цілуватиму тебе туди.- каже, показуючи на мій пах. - І трахтися з тобою не буду. 
Думки мої читає, чи що? Саме в цьому напрямку і вели мене мої фантазії. Звісно, про таке б я ніколи не попросив, принаймні зараз. Порочно і смішно. Як вам така комбінація? Саме такою була моя реакція на цю фразу. 
А далі розмова пішла у потрібному мені напрямку. Виторговав  все ж таки собі поцілунок. І присягаюся, нічого такого й не думав. Але. Але моя колючка знов все перевернула з ніг на голову. 
-Ти ж одружишся на мені після всього , що станеться між нами?- чую я від неї . А оченятами  своїми блакитними дивиться так, що ладен все покласти до її ніг. Невже все так просто? Якби ж то. На мою згоду пирхає і обурюється. Виявляється, це лише спосіб відштовхнути мене. Думала налякати. Цікаво, я звикну колись до таких дивацтв? 
Заміж вона за мене не збирається. Про домовленість нагадує. Забудь. Все забудь. Як і забув все що було до тебе. До того часу як ти стала моїм всесвітом. 
Тягне свої губи. Ні, мила, це вже не актуально. Ти заслужила на покарання. Солодке і витончене.

 Стаю на коліна, піднімаю поділ коротесенької сорочки. Там нема білизни. Відчуваю як до її запаху, додався запах збудження. Всевишній, дай мені сили зробити так як я задумав.Не зірватися. 
Цілую. Ніжно. Легко. Бо інакше зірвуся. Втрачу контроль. Її руки в моєму волосі. Стогну й сам, коли чую як стогне вона. Треба зупинитися, як би важко не було. Вона вже на межі, але мусить бути покарана, моя солодка і смачна дівчинка. 
Вдаю що сплю. А сам намагаюся хоч якось заспокоїтись. Звертаю свої думки до роботи, до проблем. Та хіба це можливо, коли спиною до тебе лежить, випнувши свою дупку, кохана і розлючена жінка. Яка не бажає за мене заміж, нагадую сам собі. І це трішки допомагає. Помалу її дихання вирівнюється і я сам не помічаю як провалююся в сон. 
Ліс. Адреналін. Я женуся за нею . Вже не граюсь. Маю намір просто схопити і зробити своєю. Я надто зголоднів. Прохапуюсь. Єдине на що маю зараз сили, це сказати:

-Біжи, я дам тобі фору.

Бо сон має стати явью . Так хоче мій звір. Так хочу я.