16. Софія

Далі все поплило якось легко і невимушено. Ми пообідали, далі пішли в сад. Крістофер з цікавістю слухав мої історії , я ж мало живіт не надірвала від сміху , коли він переповідав їх дитячі і юнацькі пригоди з Кіраном. Бідні їхні батьки, як вони все це пережили. Та , виявляється, найбільшим клопотом для батька була їх молодша сестра, та стільки крові йому попила, що на хлопчачі витівки він вже й не зважав, дивився крізь пальці. Про сестру він говорив з особливою любов’ю. І про матір також. 
Я зловила себе на думці, що мені добре з ним. З таким от, домашнім, спокійним , турботливим. Емоції потроху вляглися, страх відступив. А власне, чого я боюся? Він не скривдить мене, принаймні фізичн. Можливо, варто спробувати? Легкі, ні до чого не зобовʼязуючі стосунки. Потім, коли побачу, що він охолов чи знайшов іншу, піду, та й по всьому. Тільки чому ревіти хочеться вже зараз, тільки від однієї думки про те, що це колись станеться? 

І от, за логікою подій, коли ми стояли один на проти одного, він мовчав, лише дивився то на мене, то на мої губи, я теж не могла видавити з себе ні слова, задурманена його запахом, мала бути готова до поцілунку. І присягаюсь, я й була. Але замість цього він простяг руку до мого декольте і підчепив підвіску діамант, ковзнуши двома пальцями ще глибше у виріз. А далі сталося от що. Десь на підсвідомості я зауважила, що нічого собі так нахабство і варто б заліпити ляпаса. Та для того, щоб це зробити, треба було хоч хвилинка затримки. Гору ж взяли інстинкти. Удар коліном в пах. Хук з права в щелепу. Крістофер застогнав. Завалився на коліна, потім і геть упав в траву. Блідий, з носа тече тоненька цівка крові. Всевишній, я вбила принца. Але як? Не такий він вже й слабенький. В паніці схилилася над ним, тремтячими руками намагалася розстібати сорочку, нічого не виходило, довелося розірвати її . Припала вухом до грудноі клітки. Дивно, серце гупає навіть пришвидшено, а він все ще непритомний. Мабуть треба зробити штучне дихання. Закинула його голову назад, затулила ніс. Глибокий вдих. Та видих мені зробити ніхто не дав. Одна його рука притискала мене в попереку, інша фіксувала потилицю. А губи були зімʼяті в пристрасному поцілунку. Першим було полегшення- він живий. Другим усвідомлення того, що нічого йому і не сталося. Навмисно прикинувся. Тому штовхнула його щосили і підвелася.

-Бовдур. 

-Ти ж не залишиш хворого в небезпеці?

-Хворі свого язика в чужий рот не пхають.- я розвернулася на сто вісімдесят градусів і попрямувала до будинку. Чи не ідіот? Я ж так злякалася. За нього, між іншим. 
На терасі вже була накрита вечеря, й коли ці слуги встигають? Нікого ж видно не було. 
Я впала в крісло. Накидала в тарілку їжу , навіть не розбираючи що там. Почала нервово жувати.Крістофер так само мовчки сів навпроти і почав їсти. 

-Взагалі то, це я мав би бути ображений. Мені ж дісталося. 
-Мало дісталося. Треба було прикласти ще й після твого нахабства.

-Якщо б ти знов почала домагатися мене після цього, я не проти.

-Я робила штучне дихання. Думала ти втратив свідомість.

-Я ледь і не втратив, коли твоя сукня знов поповзла в низ. Небезпечна вона в тебе. 
Я лише зло зиркнула на нього. Підтягла те злощасне плаття якомога вище.

-Я втомилася . Піду спати. Де моя кімната?

-Двері одразу навпроти сходів.

-А речі?

-Сукні і білизна в шафі, сорочка в ванній кімнаті.

-Дякую.- процідила.- На добраніч.

І з гордо піднятою головою вийшла з за столу.

Дивно. Коли піднялася на другий поверх , помітила дещо дивну конструкцію. Невеличкий хол, одні великі двері по центру. Й одні маленькі, в самому кутку. Мабуть мені дісталася краща спальня. Коли увійшла в середину, перше , що впало в око, величезне ліжко. Застелене шовковою , сніжно білою білизною. Меблі з різьбленого дерева. Вишукано, затишно . Потроху моя злість почала вщухати. Я нарешті скинула з себе цю горе сукню і попленталася у ванну кімнату. 
Не поспішаючи прийняла душ, відчуваючи неабияку насолоду від цієї процедури. В голові все ще крутилися спогади про інцидент , що тільки но стався, але я розуміла , що злюся не тільки на нього, а й на себе. На те збудження, яке відчула , коли він поцілував мене. Якби затрималась хоч на мить, то почалася б терти об нього, як кішка. 
Все. Геть. Стоп. Спати. Де ця сорочка? 
Збоченець. Він реальний збоченець, якщо вважає цей клаптик мережива, сорочкою для сну. Яскраво червона тканина, майже прозора, ледь прикривала стегна, трималася на тоненьких бретельках. Ну й нехай . Гарно ж. А він все одно не побачить. 
Я уявила його погляд, сповнений жаги й бажання. Подумала про те, який гарячий він на дотик і яка повинна бути приємна важкість його тіла. А можу ну його все, під три чорти. Він не байдужий до мене, я до нього також. Не малі ж діти. 
Та варто було мені повернутися в кімнату й побачити його, що розлігся  на ліжку, як ні в чому не бувало, в одних легких штанях, з мокрим волоссям і краплями води на тілі, обурено видала: 

-А ти що тут робиш?