13. Софія.

-Ви така пристрасна пара- шепотіла мені Іріс, поки ми були на самоті .- Не проґав момент, моя люба, скористайся можливістю , поки він зацікавлений. Вимагай одруження. Народиш дитину, а далі вже безтурботне життя. Сукні, коштовності, розваги. Матимеш усе. Знаєш скільки бажаючих на твоє місце? Я й сама покладаю великі сподівання на сьогоднішню ніч. Можливо, це початок і мого щастя. 

Слава всевишньому, чоловіки повернулися до карети, бо моє терпіння тріщало по швах. Теж мені перспектива щастя, одружитися і дітей народжувати в обмін на гроші і статус, ворогу не побажаєш , не те, що самій собі. Я, взагалі, заміж ніколи не вийду. Нізащо . Ні за кого. А вона хай причаровує Крістофера, скільки завгодно. Хай милуються в тому будиночку цілу ніч. Мені до того що. Ууууу. 
-Про що розмова?- запитав Кіран, зачиняючи дверцята. 
-Про відпочинок.- відповіла Іріс.- Ми обидві в передчутті. До речі , а ви чули…. 
І понеслося. Всю дорогу, а це не малих три години, ми слухали спочатку про леді, що зрадила свого чоловіка, все це викладувалося в усіх дрібницях і з іменами, потім про якусь мудру подругу, що змогла вижити небажаних фавориток чоловіка і замінити їх на інших, тих що підходять їй . І тра та та, і тра та та. Невже це і справді комусь цікаво? Я намагалася абстрагуватися, щоб не вливати цю інформація в свою багатостраждальну голову. 
-Таке враження , що ти не уважно слухаєш.- вивів мене з роздумів Крістофер.- А історії повчальні, між іншим. 
-Я намагаюся осмислити почуте і взяти для себе повчальні уроки- огризнулася я. Ну чого він. Я ж майже відключилася. 
-Які? Як обхитрити чоловіка і самій вибрати йому коханок? 
-Ну, це просто. Я обиратиму йому, він обиратиме мені. Гарна ж вийде сімʼя . Міцна і дружня . І багатолюдна. А коханці будуть лише з нами, чи теж матимуть інші звʼязки? Бо ми так поріднемося усією столицею. 
Чомусь все це здалося мені дуже смішним. Я реготала так, що аж сльози на очі набігали.  
-Але ж леді не заводять коханців.- здивовано пискнула Іріс.

-Ну як же не заводять, ви ж тільки що розповідали, що якусь там мадам спіймали з коханцем. 
-Але вона робила це потайки. 
-Добре. Вмовили.- скрушно видихнула.- Я теж буду заводити потайки. Так і бути. Традиції, як не як. 

-А якщо чоловік буде проти?- Крістоферові очі блищали не добре.

-Чого це йому бути проти?- ця розмова починала мене веселити.- Весело ж. Спочатку з своїми дівчатками розважається, потім мене ловить. Хіба я не правильно змоделювала ідеальну сімʼю ?

-Приїхали!! - крикнув візник. 
Всім, окрім мене полегшало. Бо я готова була і далі дискутувати. Розповісти все, що думаю про тутешні порядки і яку роль для себе бачу у всьому цьому. 

Будиночок, що вже чекав на нас, був й справді прекрасний. Невелика будівля, під самим лісом, потопала в зелені, звивиста стежка тяглася до озера, яке ледь можна було розгледіти. 
Гарно. Спокійно. Тут нас з Кіраном ніхто не бачитиме, не потрібно буде нічого вдавати й можна буде провести час як заманеться. 
-Софіє, ви з Кіраном залишайтеся, а ми з Іріс заселимось в наступний. З ранку навідаємо вас, підемо до озера. - все це добре, але говорить це саме Кіран, а Крістофер вже виймає речі з багажу. 
Стоп! Вони міняються? Нащо? А мене спитати? І не скажеш же нічого при Іріс. 
-А. А може переграємо?- почала затинатися я.- Дівчатка собі , хлопчики собі. 
-Я не згодна.- так швидко відрізала Іріс, ніби її найбільшим страхом було залишитися тут, зі мною. 
-От бачиш, кохання моє, ніхто з тобою не згідний - справжній Крістофер, він же несправжній Кіран, вже тис руку брату на прощання. 
Карета поїхала, а я так і стояла. Він з самого початку це планував. Я не я, якщо це не так. Не знаю, що було написано в мене на обличчі, але Крістофер розсміявся:

-Пішли, вистояти отак добу тобі не вдасться. Боїшся? 

-Кого? Тебе? Ти ж не кусаєшся.

-Ще й як кусаюся.

Він підморгнув мені, взяв валізи і пішов в будинок. Я попленталась слідом. В голові роїлося стільки думок. І не одної путньої. 
​​​​​​-Я розкладу речі, а ти почекай мене тут, обід вже повинні були підготувати. 
Ну, почекати так почекати. Роздивлюся що до чого. 
Будинок був двоповерховий. Сходи на гору вели, мабуть до спалень. В низу було лише дві кімнати. Столова і для відпочинку, з виходом на терасу. Вікна на всю стіну. Я б могла прожити тут все життя . Сама. Або з ним. Купатися в тому запаху моря і піска, що вʼївся під мою шкіру, не давав мені спокою і геть туманив розум . Я могла брехати собі скільки завгодно, що мені байдуже до нього. І не така я вже маленька і наївна, щоб не розуміти, він приваблює мене. Але…. Але в мене геть інші плани. Тому, я б могла прожити в цьому будиночку сама.
​​​​​​