12. Софія.

-А куди ми направляємося? - ніби прочитавши мої думки, спитала Іріс.

-На озеро Шампей.— спокійним голосом відповів Кіран.

-Куди-куди?- я не вірила власним вухам.- Це ж чотири години в одну сторону. Ми що, витратимо стільки часу, щоб вийти, подивитися і повернутися?

Цей курорт був досить специфічний. Користувався великим попитом у людей, що хотіли усамітнення. Представляв собою  з десяток будиночків, розміщених на великій відстані один від одного. Відпочиваючі були відсторонені від всього світу. Сувора конфіденційність . Ніхто й ніколи не дізнається, що ви там були. Годі й пояснювати, що це було улюблене місце парочок, яким треба було сховатися від усього світу. Але нашій виставі треба глядачі. Який сенс в цьому? 
-Звісно, ні.- як ні в чому не бувало продовжував Кіран.- заночуємо, а на наступний день, під вечір повернемось. Не хвилюйся, я попередив твоїх батьків, вони не проти. 

В сенсі заночуємо? В сенсі вони не проти? Я навіть не взяла нічого з собою? В чому мені спати? У що перевдягнутися? Я лютувала. 

-Не хвилюйся, серденько.- Кіран нахилився і поклав свою долоню на мою. -Ми про все подбали. Речі спаковані. Крістофер навіть не довірив нікому їх вибір. Підбирав сам, і для тебе і для Іріс. Два чарівні будиночки вже чекають на нас. 
-Два? Окремі? 
-Вони маленькі. В чотирьох там ніяк не поміститися.

-Коханий, щось у мене ноги затекли. Зупини карету. Пройдемося. 
- Ти не потерпиш? 
- Зупини.- прошипіла я, скидаючи його руку, що занадто довго була на мені.

-Будь-яка примха, а якщо ще й заслужу цим на поцілунок.

-Я поцілую. Так поцілую. З усією вдячністю.- сподіваюсь він розуміє, що це погроза. 
Кіран постукав візникові і екіпаж зупинився . Я рішуче поперла з карети, не очікуючи нічієї допомоги. О, яка я зла, це ж що таке. І нащо? 
Коли вже всі , нарешті вийшли, бо Іріс ніяк не змогла зробити це самотужки, занадто високо для неї, Кірану довелося підхопити її по під талію і домопогти зістрибнути. 
-Котику, пройдемося? 
-Так, моя пташечко.- Крістофер як ні в чому не бувало, підхопив мене під руку і потягнув у бік, подалі від остовпілого Кірана.

Яка ж я зла. Подавила б їхнє котяче поріддя. 
-Що вам тільки в голово збрело? Нащо тягнутися, туди, де ніхто нас не побачить? Який сенс? - ширіла я. - Ніхто ж не дізнається.

-Не хвилюйся. Іріс потурбується про це. Їй вистачить декількох годин, що розповісти всім.

-І про що вона розповідатиме? Як провела зі мною всі вихідні? Та як подумаю, що маю з цією дурепою бути в одному будинку. Якщо хотіли покарати, могли вигадати інший спосіб, більш гуманніший. 
-Іріс не буде з тобою разом. В мене інші плани.

Ну звісно. Аякжеш. В нього інші плани. І їх звуть Іріс. От я ненормальна. Це ж логічно. Це той біль, що зараз в грудях не логічний. А його плани на вечір, цілком. Добре. Все. Треба не забувати дихати. Що я там казала собі? Це ліки від мого безумства. 

​​​​​​-Тобі личить ревність.

От самовпевнений бовдур. 

-Не вигадуй, те, чого нема. Пішли вже. Все й так зʼясували. Нема про що говорити.

-Власне є. Що це за синець в тебе під оком?

-Який?- він що бачить? Адже ніхто й ніколи не помічав. Крем стерся, чи що?

-Синьо-зелений, такий. Є у мене одна сімейна особистість, бачу крізь ілюзію будь-якої складності. А про твій крем годі й казати. 
Ото я красуня. Сукня, зачіска, прикраси і фінгал. 
-З Дереком тренувалася. Це добре прочищає мізки. 
-І метання ножів?

-Це інше . Свого роду медитація. Відключаєшся від всього. 
-І чому я не здивований? Навіть логічним якимось видається. 
-Слухай, здивований, не здивований, логічно, не логічно. Мені до цього що? Ходімо вже в решті решт. 
-А поцілунок, який ти обіцяла в кареті? 
-Тобі я нічого не обіцяла. Ти свої поцілунки отримаєш в ночі, куди тільки забажаєш. Дама твого серця тобі точно не відмовить. 
І знов цей переможний погляд. 
-Не я це сказав. - а на губах така посмішка. -І поправ сукню. 
Дідько. У всій цій суперечці й не помітила як вона знову злізла в низ. Ще трішки і соски буде видно. 
-Раніше сказати не міг? 
-Ти стояла спиною до глядачів. Нічого страшного. Бачив лише я. Ось, виправлю свою сорочку й ніхто нічого не помітить. 
​​​​​​-Сорочка твоя тут до чого? 

-Прикрити ерекцію. В мене ж нема тут подушки. 
Я лише хапала повітря ротом, від обурення. А він вже тягнув мене до карети. 
-Вмощуйтесь, дівчата, мені треба з братом відійти на декілька слів. 

Двоє чоловіків про щось сперечалися між собою, але не довго.  Потім потиснули один одному руки і направилися до нас. 
Це дивно, що я розрізняю іх навіть зі спини? Стільки відмінностей. Постать, рухи і особливо погляд. Один як тихе море, інший як бурхливий шторм.