9. Крістофер

Насниться ж таке. Цілу ніч ганявся за чорною пантерою з дивною, білою смужкою на попереку. Відчував дурманний запах жасмину, що зводив з розуму. Вона то зникала то знов зʼявлялася , але це тільки додавало азарту. Моя!!! Ричали ми з звіром в унісон. Спіймав. Придавив. Оголив ікла. Поставити мітку. Важливішого за це не було. Але мої щелепи зімкнулися. Порожнеча. Вона знову зникла. 
Прохопився зі сну. Світанок. Ерекція. Привіт пубертатний період. Я мастурбую. Уявив її , Софію, що так само лежить без сну в своєму ліжку, розпатлана, гаряча, смачна. Мені вистачило декількох рухів, щоб простогнати і скінчити. Я божеволію? Безперечно.

Сидів і з похмурим видом колупав сніданок. На противагу мені Кіран був в при чудовому настрої. 
-Як думаєш? Які квіти вона любить?

-Хто? Твоя Лілі? Звідки мені знати.

-Яка Лілі? Софія. Адже сьогодні у нас прогулянка.

-Я можу підмінити, якщо хочеш.

-Не треба. Піду сам. Ця колючка чимось мене чіпляє. 

Колючка? Їй підходить. Але вона моя колючка. З тобою вона ніжна, братику. 
-Лілії, чим більше, тим краще.

-Дивно, їй не дуже пасують ці квіти. Але якщо ти кажеш. Доречі, ти з нами?

-Аякже. Вам потрібні свідки. І те, що і я присутній, додасть вагомості вашим стосункам.

Дурний аргумент. Але іншого я не вигадав, а відпускати їх самих наміру не мав. Чому? Не знаю я чому. Не знаю. 
 

Те, як мило вона морщила носик і тримала на витягнутих руках букет, коли ми зустрілися в парку, було мені подарунком. 

-Твоя  ідея? - прошипотіла самим губами не видаючи ні звуку.

Я лише вдав подив . Про що ти, взагалі?

 Квіти були залишені в кареті. І ми рушили вздовж набережної. Катувати мене. Ось яка мета була в цієї прогулянки. 
Софія йшла по під руку з Кіраном. Я з ліва від неї. Вона мило спілкувалася з ним, сміялася з жартів, кидала закоханий погляд. Чи відчував я себе третім зайвим? Ні. Я відчував себе бовдуром, що зараз штовхне свого брата в річку, схопить цю скалку й потягне в свою кімнату. 
-На нас багато хто дивиться.- почув я голос Кірана.- Поцілунок? 
Що? Якого? 
-Не варто компрометувати леді. Вистачить і того, що вчепилися один в одного як кліщі. - не зміг стриматися. 
Вона лише зло зиркнула й запитально вигнула брову. Піднялася навшпиньки й сама поцілувала Кірана. Безневинно. Ледь торкнулася губами. Але я оскаженів. Ніби ніж хто увігнав у груди. Допоки міг хоч якось тримати себе в руках , вирішив піти. Сил брати участь в цьому й далі, я не мав:

-Гарного вам вечора. Згадав про зустріч, що на мене чекає. А змушувати леді чекати не варто. 

-Хто вона? Ти ж наче розійшовся з Паулою. Дай вгадаю. Іріс? Домоглася свого. Бігає за тобою вже скільки часу. Я ж казав, дай дівчинці шанс. Вона нічого така. 
Іріс? Яка Іріс? А , точно, згадав. Та чом би й не вона. Чи не байдуже хто. 
-Запроси її з нами на відпочинок в неділю. Буде весело. Й ти не будеш нудьгувати. - долинуло мені в спину. Бо я вже крокував геть. 
-Обовʼязково! - обернувся щоб крикнути. 
Ох, яка вона зла. І як це мене тішить. 
Де ж мешкає ця Іріс? У нас був один час легкий флірт, але ні до чого серйозного так і не призвело. Занадто відверто вона пропонувала себе. Ніякого азарту. 
Ноги, які мали понести мене до швидкої розради, понесли чомусь до дому. 
В голові крутилися думки, про те, що вони й далі гуляють, цілуються, притискаються один до одного. 
Мені б піти спати, але замість того, я сидів у вітальні, цідив міцний напій й очікував на брата. Склянка швидко порожніла, але я ніяк не хмелів. 
Північ. Перша година ночі. Друга. Його все нема. А якщо вони перейшли до більшого? Стакан полетів об стіну. І в цей самий момент брат повернувся. Задоволений як чеширський кіт. 
- А ти чого тут?

-Не спиться. Бачу ти добре провів час.

-О. Нічка була спекотна!- підморгнув він мені.

А я вже зірвався. В намірі вбити, чи покалічити.

-Моя Лілі завжди виправдовує сподівання.

Ніби камінь впав з душі. Я знову сів, сподіваючись, що брат не помітив мого пориву. 
-Лілі? А Софія?

-Що Софія? Ми попрощалися майже одразу, як тільки ти пішов. У неї стався раптовий напад мігрені. Ні на які вмовляння не погоджувалася. Навіть в поцілунку, на прощання, відмовила. Знаєш, ці фіктивні стосунки не такі вже й обтяжливі. Якщо мені час від часу перепаде нагода скуштувати її смак, я не проти. 
 

Я проти! І повторення не допущу, чого б це мені не коштувало.