8. Софія

Дуривсвіт. Бовдур. Пришелепкуватий. В голові крутилося ще повно епітетів. 
Поцілувати він мене мусів. А язика пхати до рота теж мусів? Сама теж не далеко втекла. Стогону не стримала. І що це на мене найшло. Що за збуджений від одного поцілунку? Ще й тему таку дурну розпочали. Про жіноче задоволення. Мабуть, юна панянка, вихована в пансіоні, мала розгубитися лише від натяку. І мені слід було, принаймні вдати. Але мій розум , поряд з цим чоловіком, швидко капітулював, поступаючись емоціям. Хотілося ще додати, що аж такого особливого нічого в цьому нема і я легко обійдуся. Колишній чоловік добряче постарався. Приємних спогадів було мало. Оргазмів ще менше. Та про цю частину життя не варто знати нікому. Й ніколи. Пффф. Ніби я без чоловіка не проживу. Ще й як проживу. Щасливо і довго. І без сліз. І без пустоти в середині. 
Шкода себе стало. Просто жах як. 
Все. Треба ставитись до цього простіше. Все минеться. Не встигну оком мигнути, як розбіжимося, памʼятай як звали. 
Ці думки переслідували мене навіть у ліжку. Крутилася як вуж на пательні. 
Мариться, чи що, хтось стукає в двері. Певно Дерек, хто ж ще. 
Так і є. Брат увійшов, суворо блимаючи очима. 

-Нічого не хочеш пояснити? Який наречений? Які заручини? Ще й хто, сам принц. 
-Не ображайся. Я не розповідала, бо не знала чи вигорить. А якби розказала на перед, ти б відмовляв. 

Коротко виклала йому весь план. Він не перебивав. Лише ходив в зад і вперед, шумно здихаючи на деяких моментах. І це я змовчала про дивацтва, що відбуваються між мною і Крістофером. Бо вони не суттєві і до справи не мають жодного стосунку. Адже так?

-Я казав тобі, що ти трошки той того, прибацана?

-Сотні разів. 

-Не краще було знайти справді хорошого чоловіка? 
-Де я тобі його візьму? Начаклую?

-Останній барон був геть нічого так. 

-Той, що з коханкою приперся на зустріч зі мною? 

—Чоловікам таке прощається. 

-От і прощай. А я не збираюся. 

-Ще скажи , що в любов віриш і на неї чекаєш?

-З казочок я виросла. Давно. Вчителі були хороші. Урок засвоєно, повторення не вимагається. 
-Тебе хтось образив? Я щось не знаю?

-Не переймайся. То я так, до слова. 

-Мала, план хоч і тобі під стать, такий же неадекватний, але може щось та й вигорить. Пообіцяй, в разі чого, попросиш допомоги, а не завариш кашу, з якої не виплутатись. 
-Обіцяю. 
Обняла його. Безмежно вдячна. Виявляється підтримка необхідна навіть коли ти дуже сильний, чи вважаєш себе таким. 
Наступного ранку знову принесли квіти. Лілеї. От не вірю , що не помітив як мені не подобається. Сам ніс вернув від них. Навмисно ж. 
Віднісши квіти якомога подалі пішла на тренування . Батьків не буде декілька днів вдома, отже не треба ховатися в себе в кімнаті . Можна розслабитись і зайнятися улюбленою справою. 
Не думати ні про що. І ні про кого. Особливо ні про кого. 
А цей хтось, ніби навмисне, ще й сниться в ночі. Вірніше не він, а величезна пантера що женеться за мною по лісу. Я теж в звіриному образі. Моя  пантера дещо особлива. Має тонку білу смужку вздовж хребта.

Це ні на що не впливає. Магії теж в мені нема. Та й не велика біда. Пригод і так вистачає. 
Так от, цілу ніч Крістофер, а це був саме він, в цьому я впевнена на всі сто відсотків, ганявся за мною. В момент, коли він мене наздогнав, притис до землі і хижо вискалив ікла, я прохопилась. Адреналін, збудження. Він хотів поставити мітку. Але це лише сон. Хіба у сні можна так гостро відчувати запах? Його запах. 

Сонце ледь виглянуло з-за горизонту, в повітрі була напівтемрява , а я вже остаточно прокинулась . 
Треба змінити тактику. Бо ні до чого  доброго це не призведе. Ігноруватиму його. Ось. Хто він взагалі такий? Хай злиться скільки влізе. Коханок своїх хай цілує.

Від думки, що може й зараз пестить когось у ліжку, так зашкребло в середині. Дурепа. Мені до цього що?!! Нічого!!! 
Хай я краще не поясню як накрутила себе протягом дня і з яким настроєм йшла на зустріч. Мій меседж на сьогодні був «Я помщуся!». Тонесенький голосок розуму пищав »За що? За те, що сама собі навигадувала?». Але хто ж його слухатиме, коли емоції бʼють набатом «Цю сволоту треба провчити!».